7 січня народився Михайло Іванович Рудницький

Початок його творчої біографії пов'язаний із першими виступами 1905 року в чернівецькій газеті «Буковина» та журналі «Світ» (1906 р.). Це були вірші, прозові етюди. До першої збірки «Очі та уста» увійшли новели-мініатюри: це і поезія в прозі, і документальне відтворення особистого переживання, і ліричні замальовки.

У 1908 році М. Рудницький покинув юриспруденцію й перевівся на філософський факультет Львівського університету, який закінчив у 1913 році. У ті часи у Львові утворився гурт молодих літераторів-модерністів, які 1906 року заснували журнал «Світ», а наступного року – літературне угруповання «Молода Муза». Воно проіснувало лише два роки, але стало важливим етапом розвитку літератури не лише в Галичині, а й у всій Україні.

До угрупування належали П. Карманський, В. Пачовський, Б. Лепкий, М. Яцків, С. Чарнецький, В. Бирчак, С. Твердохліб, О. Луцький.

Михайло Рудницький був серед них наймолодшим. До «молодомузівців» зараховували також композитора Станіслава (Сяся) Людкевича, мистців М. Паращука, І. Косинина, І. Северина, літераторів О. Шпитка (псевдо Гриць Щипавка, Осип Стефанович), Вячеслава (Ваця) Будзиновського, В. Масляка. Їх вважали першими богемістами на галицькому ґрунті. Зібрання проходили переважно у кав'ярнях, куди часто заглядав Іван Франко. Амбітного та критично-саркастичного Михайла Рудницького він прозвав «Мефістофелем».

Після смерті батька родина перебралася до Львова, де М. Рудницький розпочав 1907 року студії на правничому факультеті університету імені Франца І. Одночасно він працював у «Польській книгарні» Бернарда Полонецького (справжнє ім'я Берл Пордес) та секретарем у літератора Остапа Ортвіна (справжнє ім'я Оскар Катценеленбоген). З 1910-1911 рр. відвідував студії французької літератури у паризькій Сорбонні, де професорами були Анрі Берґсон і Жорж Сорель.

Від дитинства головною розмовною мовою М. Рудницького була польська. Загалом польську культуру він, очевидно, вважав рідною, з нею були пов'язані насамперед його сформований світогляд, естетичні й літературні смаки, довгі роки творчої співпраці з польськими часописами та видавництвами. Саме в польському культурному середовищі з'явилися дві ґрунтовні книжки, підготовлені М. Рудницьким як перекладачем і редактором: у видавництві «Симпосіон» вийшла збірка творів Ж. Сореля з його передмовою «Про конкретність думки Жоржа Сореля» і «Щоденники» Станіслава Бжозовського, який на роки залишиться вчителем українського критика.

Після окупації Львова російськими військами в 1915 році М. Рудницького адміністративним чином переселяють до Києва, де він проживав з 1915 по 1918 рр. Певний час викладав історію філософії у Київському університеті.

З початком Національної Революції М. Рудницький протягом 1917-1918 рр. працював секретарем у Народному українському університеті. У 1919 році виїхав за кордон, працював секретарем дипломатичної місії УНР у Парижі до 1922 року. Про цей період його життя відомо мало. Лише те, що він якийсь час проживав у Лондоні, де студіював англійську філологію. Повторні відвідини Європи ще більше зміцнили М. Рудницького як переконаного оксиденталіста в українській культурі, яким він залишився до кінця життя. Михайло Іванович знав 15 європейських мов, виділявся особливою ерудованістю, уважністю до всіх літературних європейських тенденцій, культурних явищ та нюансів.

У 1922-1939 рр. Михайло Іванович Рудницький жив у Львові: літературний працівник і завідувач літературного відділу газети «Діло», а у 1939-1941 рр викладав у Львівському університеті, одночасно співпрацюючи в редакції газети  «Вільна Україна».

На початку Другої світової війни, під час німецької окупації, М. І. Рудницькому довелося остерігатися за своє життя. Адже його мати мала «неарійське» походження. Тому він якийсь час (1942-1943 рр.) працював домашнім учителем у сім'ї Терпиляків у селі Залуква (тепер Галицького району Івано-Франківської області). Із закінченням війни він повернувся до Львова на посаду завідувача кафедри зарубіжних (західних) літератур (1944-1947 рр.) Львівського університету, одночасно виконує обов'язки декана філологічного факультету (1944-1947 рр.). У 1945 році був затверджений професором на кафедрі зарубіжних літератур. Восени 1947 року його звинуватили в українському буржуазному націоналізмі, звільнили з посад завідувача  кафедри та декана, виключили зі Спілки письменників, до 1951 року перестали друкувати. Таких звинувачень вистачало, щоб надовго опинитися в Сибіру. Щоб уникнути переслідувань та отримати «індульгенцію» від влади, він змушений був стати співавтором В. Бєляєва при виданні книги «Під чужими прапорами». Ця збірка «викривальних» памфлетів проти ОУН, УПА, УГКЦ, А. Шептицького, В. Барвінського, Є. Коновальця та інших галицьких діячів і політиків, була написана ще 1944-1945 рр.  і видана російською мовою у 1954 році (український переклад 1956 р.).

Того ж 1947 року його призначили виконувачем обов'язків завідувача кафедри англійської філології (у 1955-1958 рр. ‒ завідувач цієї кафедри). У 1951-1952 рр. і в 1953 році М. Рудницький виконував обов'язки декана факультету іноземних мов університету, а у 1955-1957 рр. – декан цього факультету. За сумісництвом, із 1951 по 1953 рр. викладав на кафедрі мови та літератури Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова. Знову був прийнятий до Спілки письменників.

У 1956 році  М. Рудницький видав спогади «Творчі будні Івана Франка». Він із дитинства захоплювався постаттю Каменяра. У 1958-1970 рр М. Рудницький – професор кафедри української літератури Львівського університету, з 1970 року ‒ професор-консультант цієї ж кафедри. У листопаді 1971 року він  перейшов до Інституту суспільних наук АН УРСР, але 1 січня 1972 року повернувся професором на кафедру української літератури.

Михайло Іванович Рудницький ‒  автор збірки поем у прозі «Очі та уста» (1922 р. книги «Правопис і літературна мова» (1930 р.), літературознавчої праці «Між ідеєю і формою» (1932 р.) та «Від Мирного до Хвильового» (1936 р.), збірки памфлетів «Під чужими прапорами» (1954 р. у співавторстві), збірок оповідань, літературних портретів, есе: «Нагоди і пригоди» (1929 р.), «Творчі будні Івана Франка» (1956 р.), «Письменники зблизька» у 3-х т. (1958-1964 рр.), «Змарнований сюжет» (1961 р.), «В наймах у Мельпомени» (1963 р.), «Ненаписані новели» (1966 р.), «Непередбачені зустрічі» (1969 р.), переклав твори Бальзака, Меріме та ін.

Михайло Іванович Рудницький пішов з життя 1 лютого 1975 року. Похований на Личаківському цвинтарі.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Створено: січень, 2025