Embedded Files
Українська письменниця, поетеса, вчителька, перекладачка, редакторка та просвітниця Марія Миколаївна Грінченко-Загірня народилася 1 червня 1863 року в місті Богодухові (Харківська область) у купецькій сім’ї.
За освітою була вчителькою – працювала в сільській школі. Після одруження розпочала просвітницьку діяльність. Марію Миколаївну часто згадують у роботах про життя та творчість її чоловіка Бориса Дмитровича Грінченка. Вона – ідеальна дружина, помічниця та ідеологічний союзник в житті Бориса Грінченка. І це не дивно, адже це було подружжя, закохане в українську національну ідею. Разом вони викладали українську мову школярам, поширювали українське слово серед населення, писали підручники, збирали та систематизували фольклорну спадщину.
В рамках просвітницької діяльності Марії Грінченко добре вдавалося писати науково- популярні матеріали, зрозумілі широким верствам населення. М. М. Грінченко крім української та російської володіла також німецькою і польською мовами. Займалася перекладацькою діяльністю. В її перекладах вийшли окремими книжками: оповідання Альфреда Теннісона «Добра душа» (1895 р.); «Пригоди Тома Соєра» Марка Твена, драма «Монна Ванна» Моріса (1907 р.); драми Германа Зудермана «Кінець Содому», «У рідній сім'ї» та Генріка Ібсена «Нора» і «Росмерсгольм» (останню – разом з донькою Настею) (1908 р.); повість Талбота Ріда «Старшини у Вільбайській школі» та роман Гаррієт Бічер-Стоу «Дядькова Томова хата, або Життя рабів-негрів» (1918 р.) та інші.
Літературну діяльність письменниця почала 1884 р. Її вірші друкувалися в періодичних виданнях «Зоря», «Дзвінок», «Правда». До оригінальних творів Марії Грінченко (псевдоніми М. Загірня, М. Чайченко, М. Доленко) належать оповідання «Під землею: Оповідання про шахти»; «Чередник і дівчина», «Добра порада» та ін.
Серед її наукових розвідок: «Про одружіння на Вкраїні в давнішні часи»; «Як визволилися Північні Американські Штати»; «Який був лад в Афинській державі»; «Про виборче право»; «Про державний лад у всяких народів» тощо. Письменниця була також співавторкою перших українських підручників: «Рідне слово. Українська читанка»; «Наша рідна мова. Читанка перша» та «Наша рідна мова. Читанка друга». М. Грінченко – авторка нарисів про П. Сагайдачного, Сократа, А. Лінкольна, Дж. Стефенсона, Жанну Д'Арк; склала ряд бібліографічних покажчиків (творів Б. Грінченка, Н. Грінченко, О. Марковича та ін.). Сім'я Грінченків зробила неоціненний вклад у розвиток української національної ідеї, попри те, що в той час все українське було під забороною. Їх часто переслідували, арештовували та допитували. В Чернігові 1894 pоку Б. Грінченко організував видавництво, де видавалися твори Т. Шевченка, П. Гулака-Артемовського, М. Вовчка, М. Коцюбинського, Ю. Федьковича та самих Бориса й Марії Грінченків. Марія Миколаївна займалася редагуванням, коректуванням рукописів, а також видавничими рахунками. Вона допомагала впорядкувати колекції гравюр і документи в музеї В. Тарновського, а також створила каталог бібліотеки.
У 1902 р. родина Грінченків переїхала до Києва. Тут подружжя працювало над упорядкуванням книги «Словарь української мови», матеріали для якої ще в середині ХІХ ст. почав збирати П. Куліш. Марії Грінченко належала не тільки вся технічна робота (переписування, коректування), але й багато власного матеріалу. Після смерті Б. Грінченка (1910) вона продовжує видавничу справу, добивається розповсюдження книжок рідною мовою, виступає разом з іншими представниками української інтелігенції проти утисків української мови. Багато уваги приділяє популяризації творів чоловіка, зокрема перевидає його підручники та науково-популярні твори.
Марії Грінченко-Загірній випала нелегка доля. Їй довелося поховати свого чоловіка, доньку та внука. Проте після смерті близьких Марія Грінченко не покинула працю. Вона брала участь в підготовці видання-читанки «Рідне слово» (1912).
За часів УНР Марія Грінченко була членкинею Всеукраїнського національного конгресу – законодавчого органу Української народної республіки. Співпрацювала з Товариством «Просвіта», що відстоювало право української мови на існування, збереження української культури та українську освіту. Писала для них твори та надсилала для публікації твори Бориса Грінченка. Вона продовжила самотужки закладати фундамент української національної культури. Визначна особистість та сильна жінка.
Із заснуванням у 1919 р. Української академії наук, впровадженням політики українізації, актуальною стала проблема організації роботи над «Словником живої української мови». З роботою в словниковій комісії були пов'язані останні вісім років її життя. Після обрання на посаду постійного члена словникової комісії М. Грінченко активно включилась в наукову роботу, шукала матеріали для словника, редагувала картки, допомагала в організаційній роботі комісії. Працюючи в комісії, М. Грінченко продовжувала й літературну роботу, зокрема перекладацьку діяльність. Так, вона присвятила колективу Першої української гімназії ім. Т. Шевченка переклад повісті «Без родини» Г. Мальйо, переклала оповідання Томпсона та багато інших творів, надрукувала сповнені теплом спогади про Нечуя-Левицького (1924), М. В. Ковалевського (1925) та Чернігівську громаду (1928), написала спомини (не надруковані) про І. Франка, редагувала твори Б. Грінченка для видавництва «Рух».
Життя Марії Миколаївни Грінченко обірвалося 15 липня 1928 р., на 66 році життя. Поховали М. Грінченко у Києві на Байковому цвинтарі поряд з чоловіком, дочкою та онуком.
У Дніпрі існує вулиця, яка має ім'я Марії Грінченко.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: травень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse