17 лютого народився Олекса Федорович Влизько

В літературу Олекса Федоровича Влизька ввів письменник та перекладач Б. Антоненко-Давидович, надрукувавши в київському журналі «Глобус» (1925,№22) його вірш «Серце на норд». Після цієї публікації його стали друкувати майже всі журнали та ще й газети України.

У 1927 р. вийшла перша збірка О. Ф. Влизька «За всіх скажу», яка за три роки була перевидана тричі, а її загальний наклад досяг фантастичної як для поетичних творів у той час цифри – 33 тис. примірники. Попри тяжку недугу, вірші збірки сповнені бадьорими інтонаціями, поет оспівував екзотику морської стихії, поривання в небуденність, був невтомним шукачем образів і ритміки, суголосних добі національного відродження та революційної романтики. Збірка була відзначена премією Наркомосу УРСР (1927).

У 1928 р. поет подорожував по Німеччині, згодом – по нагір'ях Паміру. Про ці подорожі випустив збірку балад, дві книги про поїздку до Німеччини з віршами та репортажами. Свою останню прижиттєву збірку О. Влизько назвав «П’яний корабель», де на фоні відчайдушної морської романтики простежуються фатальні мотиви неминучої катастрофи. Творчий доробок письменника – збірки віршів «За всіх скажу» (1927), «Поезії» (1927), «Hoch, Deutschland!» (1930), «Живу, працюю!» (1930), «Книга балад» (1930), «Рейс» (1930), «Моє ударне» (1931), «П'яний корабель» (1933), «Мій друг Дон-Жуан» (1934), книжки нарисів «Поїзди ідуть на Берлін» (1931).

Короткий восьмирічний літературний шлях О. Влизька позначений динамічними шуканнями, різнорідністю форм, жанрів, тем. Класицизм, футуризм, «виробнича поезія» й агітка, а над усім і передусім активний вітаїстичний романтизм.

О. Влизько потрапив до першої хвилі арештів, що прокотилися величезною країною відразу після вбивства Кірова. У грудні 1934 р. його було страчено разом з багатьма діячами української культури, серед яких: Г. Косинка, Дмитро Фальківський, Кость Буревій, Тарас та Іван Крушельницькі, Михайло Лебединець, Роман Шевченко, Михайло Оксамит та інші. Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР на закритому засіданні, що розпочалося 14 грудня 1934 року в Києві, офіційно винесла Олексі Влизьку смертний вирок за приналежність до міфічної контрреволюційної терористичної організації.

Реабілітований посмертно 1958 року.

Кати, мабуть, сподівалися, що цей надзвичайно популярний глухонімий поет нарешті замовкне назавжди. Але насправді замовкли вони. І пішли в небуття. А голос Олекси, його полум’яне слово озвалося крізь роки до рідної України, яку він до щему у серці любив.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел 

Оновлено: лютий, 2025