27 квітня народилася Валентина Степанівна Гризодубова
Льотчиця, перша з жінок відзначена званням Героя Радянського Союзу Валентина Степанівна Гризодубова народилася 27 квітня 1909 році в Харкові в родині авіаконструктора і винахідника Степана Васильовича Гризодубова, який згодом став першим авіатором міста Харкова. У доньці Степан Гризодубов бачив наступницю з перших років її життя і вже з дворічного віку брав її в небо.
Після закінчення школи Гризодубова вступила до Харківського технологічного інституту і одночасно в консерваторію, проте її справжньою пристрастю залишалося повітроплавання. Хоча серед захоплень льотчиці залишалися музика і бокс.
Закінчила Пензенський аероклуб в 1929 році. Займалася планерним спортом, працювала льотчиком-інструктором в Тульській авіаційній школі. У 1934-1935 роках ‒ льотчик агітаційної ескадрильї імені М. Горького на Центральному аеродромі. У Червоній армії з 1936 року. У 1937 році на літаках УТ-1, УТ-2 та АИР-12 встановила п'ять світових авіаційних рекордів висоти, швидкості та дальності польоту.
24-25 вересня 1938 року як командир екіпажу на літаку АНТ-37 «Родина» разом з льотчицями Поліною Осипенко (другий пілот) і Мариною Расковою (штурман) здійснила безпосадочний переліт з Москви на Далекий Схід, встановивши світовий жіночий рекорд дальності польоту (за 26 годин 29 хвилин подолана відстань у 6450 кілометрів). За виконання цього перельоту Валентині Гризодубовій, Поліні Осипенко і Марині Расковій було надано звання Героя Радянського Союзу, першим серед жінок.
Використовуючи свою популярність і знайомства у вищих колах, неодноразово клопотала на захист людей, які постраждали від репресій. Зокрема, разом з відомим льотчиком М. М. Громовим, вона заступилася за C. П. Корольова, майбутнього творця радянської космічної програми; багато в чому завдяки їхнім зусиллям його перевели з табору на Колимі в ЦКД-29. З 1939 року ‒ начальник Управління міжнародних повітряних ліній СРСР. Учасниця німецько-радянської війни.
У березні 1942 ‒ жовтні 1943 року ‒ командирка 101-го транспортного авіаційного полку, з жовтня 1943 року ‒ командирка 31-го гвардійського бомбардувального авіаційного полку. За час війни пані полковник Валентина Гризодубова здійснила близько 200 бойових вильотів, в тому числі ‒ 132 нічних, на бомбардування ворожих об'єктів, для доставляння боєприпасів і військових вантажів на передову і для підтримки зв'язку з партизанськими загонами. При її безпосередньої участі з небезпечної зони було евакуйовано понад 4000 дітей. Чоловіки слухалися її беззаперечно і називали «матінкою».
Після війни Валентина Гризодубова довгий час займалася науковою роботою в сфері авіатехніки, за що була в 1986 році вшанована вищого цивільного звання Героя Соціалістичної праці, а у вільний час музикувала. Любила грати Бетховена, Шуберта, Рахманінова. В запасі Валентина Степанівна перебувала з 1946 року, продовжувала активну діяльність: брала участь у дослідницькій роботі, була начальницею льотно-випробувального центру, заступницею начальника московського НДІ приладобудування з льотної частини, була депутатом Верховної Ради СРСР 1 скликання, неодноразово клопотала на захист людей, які постраждали від репресій.
Вона обожнювала галасливі компанії, мала багато знайомих, але друзів у неї не було. Вона не раз говорила: «У мене немає подруг». Навіть поступово втрачаючи зір, Гризодубова приголомшливо водила машину. А керувала робочими процесами телефоном.
Померла знаменита льотчиця Валентина Степанівна Гризодубова 28 квітня 1993 в Москві. Похована на Новодівичому кладовищі.
В квартирі Гризодубових, що Харкові, на початку 70-х років був відкритий музей історії авіації. У 1986 році будинок оголосили історичним пам'ятником, в 1992-му квартира перетворилася на аерокосмічний музей, і, нарешті, в 1999 році міська влада дала добро на створення меморіального музею-квартири сім'ї Гризодубових.
У 2004 році перед Палацом культури Харківського електромеханічного заводу був встановлений пам'ятний камінь на честь Валентини Гризодубової, проте пам'ятник так і не був зведений.
Її іменем названий Харківський аероклуб ім. В. С. Гризодубової ТСО України.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел