Embedded Files
Український громадсько-політичний діяч, правник, доктор цивільного і церковного права (1891), Президент і Уповноважений Диктатор (верховний військово-політичний зверхник під час війни) Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Євген Петрушевич народився 3 червня 1863 року у містечку Буськ на Львівщині. Як і більшість тогочасної західної української інтелігенції, походив з родини греко-католицького священика. Далекі пращури Петрушевичів за Речі Посполитої були білоруськими шляхтичами.
Навчався в Академічній гімназії у Львові та на правничому факультеті Львівського університету, здобув ступінь доктора права. Уже в студентські роки бере активну участь у громадському житті, очолює товариство студентів-українців «Академічне братство». По завершенні навчання працює адвокатом, бере активну участь у діяльності Товариства «Просвіта», бореться проти москвофільства, стає одним із чільних діячів Української національно-демократичної партії – провідної сили в Галичині й Буковині, заснованої Іваном Франком і Михайлом Грушевським.
На виборах 1907 року Євгена Петрушевича обирають одним з українських послів до Державної Ради (парламенту Австро-Угорської імперії). У Відні стає одним із лідерів Української парламентської репрезентації, його виступи із парламентської трибуни в обороні галицьких українців мають широкий резонанс і гарячу підтримку. З початком Першої світової війни Євген Петрушевич входить до Головної української ради (згодом вона трансформувалася у Загальну українську раду) – широкої міжпартійної організації, яка ставила за мету боротьбу за самостійну українську державу та широку національно-територіальну автономію українських земель у складі Австро-Угорщини.
З початком розпаду імперії Габсбургів стає одним з ініціаторів скликання у Львові української Конституанти (постала 18 – 19 жовтня 1918 р.) – представницького зібрання українських послів, репрезентантів політичних та громадських організацій, яка стверджувала право підавстрійських українців на створення незалежної держави та обрала її законодавчий орган – Українську Національну Раду, президентом якої став Євген Петрушевич. У лютому 1918 р. очолив галицьку делегацію на мирних переговорах у Бресті, а в другій половині жовтня – на переговорах із представниками австрійського уряду у Відні. У Галичину повернувся після захоплення поляками Львова і 3 січня у Станіславові (Івано-Франківськ) відкрив першу сесію УНРади, де було ухвалено закон про злуку з УНР. Після урочистого проголошення у Києві Акта злуки УНР та ЗУНР входить до складу Директорії.
З червня 1919 року Петрушевич поєднує обов'язки президента і голови уряду, отримавши спеціальні права Диктатора (найвищого військово-політичного очільника під час війни) ЗУНР. У липні 1919 року разом з Українською Галицькою армією (УГА) та урядовими структурами ЗУНР переходить Збруч і переїжджає до Кам'янця-Подільського – тимчасової столиці УНР. Там проявляється різниця поглядів Петлюри та Петрушевича: другий категорично не сприймав ідеї союзу з Польщею, натомість схилявся до угоди з російськими білогвардійцями, яких підтримувала Антанта. Після союзу армії УГА з Денікіним та загрози захоплення Кам'янця-Подільського виїхав до Відня.
За кордоном Петрушевич не покинув своєї справи. У серпні 1920 р. Євген Омелянович очолив так званий Уряд диктатора в екзилі, головною метою якого стало відновлення політичної незалежності ЗУНР дипломатичними засобами. Після рішення в березні 1923 року Ради послів країн Антанти про приналежність Східної Галичини до Польщі розпустив урядові структури ЗУНР і переїхав до Берліну, фактично припинивши активну громадсько-політичну діяльність.
Помер у Берліні 29 серпня 1940 року. У 2002 р. його прах перевезено до Львова та перепоховано на Личаківському цвинтарі.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: червень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse