6 вересня народився Михайло Юліанович Брайчевський

У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію «Римська монета на території УРСР». Був старшим науковим співробітником відділу історії феодалізму Інституту історії, звідки його звільнили за участь у листі-протесті інтелігенції до керівництва СРСР і статтю «Приєднання чи возз’єднання? Критичні замітки з приводу однієї концепції», яка була написана у 1966 р. для «Українського історичного журналу» та поширена самвидавом. Працював старшим науковим співробітником Київської постійної чинної експедиції. Звільнений після публікації названої статті за кордоном і позбавлений можливості працювати за фахом, підлягали забороні і його друковані праці, навіть посилання на них.

З 1978 р. М. Ю.  Брайчевський був поновлений на посаді старшого наукового співробітника в Інституті археології, підвищений до провідного наукового співробітника. Захистив докторську дисертацію «Східні слов'яни у I тис. н.е.» (1989).

З початком українського національного відродження наприкінці 1980-х рр. М. Брайчевський повертається до активного наукового та громадського життя. Став членом товариства шанувальників української мови ім. Т. Шевченка і делегатом установчого з'їзду Народного руху України. Одним із перших зайнявся переглядом догм і стереотипів радянської історіографії, що знайшло відображення у його «Конспекті лекцій з історії України». Від 1992 р. М. Брайчевський працював професором кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Науковий доробок вченого – понад 600 праць, зокрема понад 20 монографій (деякі опубліковані після смерті) та розділів колективних монографій, серед яких «Коли і як виник Київ» (1963), «Біля джерел слов’янської державності» (1964), «Походження Русі» (1968), «Утвердження християнства на Русі» (1988), «Скарби знайдені і незнайдені» (1992), «Конспект історії України» (1993), «Походження слов’янської писемності» (1998), «Літопис Аскольда» (2001) та інші. Хронологічно і тематично доробок вченого охоплює археологію та майже всі періоди української історії, історичну методологію, теорію історії (історіософію), допоміжні історичні дисципліни.

Творчий доробок митця – поетична спадщина, поеми «Григорій Сковорода», «Кошовий Іван Сірко», «Гориславич», «Книга притч», «вінок сонетів» до «Слова о полку Ігоревім».

А його мальовнича, виконана в оригінальній манері, портретна галерея державних і культурних діячів Київської Русі експонувалась не лише в Україні, але й у Великій Британії. Тридцять образів, попри певну умовність, є характерно індивідуальними. Користуючись мінімальними художніми засобами, Михайло Юліанович знаходить найголовнішу деталь, яка стає ключем до сприйняття образу.

Михайло Юліанович Брайчевський вів величезну громадську діяльність. Він був дійсним членом Української вільної академії (США), почесним професором Національного університету «Києво-Могилянська академія», дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка, головою Київського осередку Українського товариства ім. М. Грушевського. Брайчевський ще з 1960-х рр. був тісно пов'язаний з творчою молоддю Києва, зокрема «Клубом творчої молоді», був активним учасником козацького лекторію, товаришував із шістдесятниками.

Михайло Брайчевський досліджував історію східного слов’янства та Київської Русі, середньовічну історію України, історію культури, літератури, мистецтва, використання засобів кібернетики в археології (був представником від України у Всесоюзній комісії АН СРСР «Кібернетика і питання методології та методики історичного дослідження»). Він не раз висловлювався і щодо загального стрижня української історії.

Дослідник давно і послідовно відстоював започатковану М. С. Грушевським (1898, 1904, 1913) концепцію походження українців від антів раннього середньовіччя. Вивчаючи проблему походження слов’ян і українського народу, вчений спирався на власну струнку, продуману етногенетичну модель, що відповідає суворим вимогам сучасної етнології і над якою дослідник працював до кінця свого життя.

Брав участь у дослідженнях ранньослов'янських поселень і могильників на Волині, Поділлі, Київщині та Житомирщині. Вивчав старожитності Пастирського городища, брав участь у розкопках давньоруських пам'яток у Києві, Переяславі.

Михайло Брайчевський був переконаним захисником української мови. У 2000 р. він звернувся з відкритим листом до Президента України й пропонував ряд невідкладних заходів, щоб змінити ситуацію на користь української мови. Вчений звинувачував москву в антиукраїнській політиці, нищенні пам’яток історії та культури, зросійщенні. Вважав, що з Європою Україну пов'язують куди більш тісні зв'язки ніж із двома «братніми народами».

Вчений був одним із засновників Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (1966), розробив його Статут, склав Проєкт рішення про заповідні історико-архітектурні зони столиці, які підлягають охороні. Перший порушив питання про відбудову Михайлівського й Успенського соборів.

Михайло Юліанович Брайчевський помер 23 жовтня 2001 в  Києві.

Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел

Перевірено: вересень, 2025