10 жовтня народилася Атена-Святомира Василівна Пашко

Атена мала широке коло спілкування з українською інтелігенцією з-поміж шістдесятників (В. Чорновіл, брати М. і Б. Горині, М. Косів, Ірина та Ігор Калинці, Б. Антоненко-Давидович, М. Коцюбинська та б. ін.). З середини 1960-х за свої виступи на оборону репресованих діячів української культури неодноразово зазнавала утисків і мала заборону на друк творів, дістала догану за місцем праці, вчинено обшуки у її помешканні.

Доля Атену Василівну звела з журналістом і дисидентом В'ячеславом Чорноволом ‒ найпотужнішою постаттю в новітній історії українського правозахисного руху  та національно-визвольної боротьби. Коли В. Чорновіл видавав підпільний «Український вісник», вони зустрічалися на побаченні, він передавав – з руки до кишені чи рукава – сторінки «Вісника», які  жінка несла друкарці…

Коли Вячеслава заарештували, «прийшли» й по Атену. Протримали, щоправда, за ґратами недовго, але КДБ ходив за нею, як привид, постійно. Звільнили з роботи в університеті.  Не пожаліли й дитину – Іринку цькували у школі. Але Атена не скорилася. Щоб продовжити справу  коханого та відвернути від нього підозри, з кількома друзями видали ще одне число «Українського вісника». Після третього арешту (1969 р.) В. Чорновола вона приїхала до нього на заслання, й там вони офіційно взяли шлюб. У серпні 1972 року влада заарештувала Атену Пашко. Дізнавшись про це, В'ячеслав Чорновіл на знак протесту оголосив голодування – і її випустили.

Атена Василівна завжди підтримувала чоловіка в його боротьбі й праці, їздила до нього в сибірське заслання, підпільно привозила звідти в Україну його статті. Після повторного арешту Чорновола – редагувала дисидентський журнал «Український вісник».

Після трагічної загибелі 1999 року чоловіка В’ячеслава Чорновола Атена Пашко продовжила втілювати політичні ідеї, спільні для їхнього подружжя.

Атена Пашко – організатор демократичного жіночого руху в незалежній Україні, протягом десяти років очолювала «Союз українок», була її Почесним головою. Коли її запитували, чому вона особисто не займалася публічною політикою, вона з гідністю відповідала: «Я мала свою мету. Була десять років головою жіночої організації. А крім того, була поруч із В'ячеславом».

Атена Пашко була талановитою поетесою. Вона авторка поетичних збірок «На перехрестях», «На вістрі свічки», «Вірую», «Лезо моєї дороги». Зміст поезії А. Пашко вільно й невимушено в’ється навколо її сприймання слова, в якому відчувається небанальна образна знахідка, внутрішній образний саморух цього слова, думки, почування. Її поетичні  твори перейняті органічним чуттям єдності з рідною землею, природою, гармонійним відчуванням себе часткою своєї землі. Дуже вдалі в поетеси ліричні мініатюри ‒ миттєве художнє осяяння, емоційна й настроєва вичерпність моменту. У багатьох її віршах зустрічається наскрізний образ жінки, ніжної й сильної, незалежної й самовідданої, жінки-патріотки, матері й берегині.

У 1997 році вона, як громадський діяч у розвʼязанні проблем сім'ї, жінок і дітей, була нагороджена Орденом княгині Ольги III ступеня. У 2009 році ‒ Орденом Свободи за «видатний внесок у відстоювання національної ідеї, активну громадську і політичну діяльність, становлення і розвиток Української незалежної держави».

Ця тендітна жінка знала багато печалі й болю, але знала й велику любов – до великої Людини й до України. І велике натхнення в поезії. Померла в Києві 20 березня 2012 року. Похована на Байковому кладовищі – поряд із чоловіком.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел