8 червня народилася Наталія Іванівна Кобринська
Українська письменниця, журналістка, публіцистка, видавчиня і громадська діячка, засновниця жіночого руху в Галичині Наталія Іванівна Кобринська (дівоче прізвище Озаркевич) народилася 8 червня 1855 року в с. Белелуя Івано-Франківської області. Походила з висококультурної священницької родини Озаркевичів, яка здавна тягнулася до творчості. Дід Наталії – Іван Озаркевич був визначним культурним діячем, меценатом, знаним у Галичині аматором театру, знавцем і шанувальником української творчості. Батько не тільки був священником, але й письменником.
Освіту здобула вдома. За допомогою батька вивчила українську, російську, польську, німецьку та французьку мови.
1874 року Наталія вийшла заміж за молодого священника Теофіла Кобринського, але, на жаль, доля відміряла їм тільки сім років подружнього життя, сповненого подорожей селами Прикарпаття, де Наталя допомагала чоловікові записувати пісні, колядки, перекази. Після раптової смерті чоловіка у 1882 р. Н.Кобринська поїхала з батьком-послом Державної ради у Відень. Тут вона познайомилася з О. Терлецьким і В. Полянським, які підтримали її морально і заохотили до літературної праці.
Тут вона розпочала свою літературну діяльність. У 1883 році зʼявляються перші оповідання Наталії Кобринської «Пані Шумінська» та «Задля кусника хліба», про які схвально відгукнувся І. Франко.
Вдала спроба пера заохочує Наталію серйозно займатися літературною творчістю. Починається її творчий злет, який триватиме понад тридцять років, котрі вона прожила в Болехові. Свою літературну і суспільно-культурну діяльність вона присвятила питанням розкріпачення жіноцтва та рівноправності жінок з чоловіками в усіх сферах діяльності.
Жіноча доля стала тією проблемою, якій Наталія Кобринська вирішила віддати свою енергію і талант. Саме вона стала організатором жіночого руху в Галичині. 7 жовтня 1884 р. в Станіславові було створено «Товариство руських женщин», головою якого стала Наталія Кобринська. Вона своїми ідеями запалювала жінок міста, організовувала гуртки з вивчення практичних питань.
У червні 1887 р. Наталя Кобринська разом з Оленою Пчілкою за підтримки Івана Франка видали жіночий альманах «Перший вінок» ‒ антологію жіночої творчості. На сторінках альманаху були вміщені прозові, поетичні та публіцистичні твори сімнадцяти жінок-письменниць з усієї України, серед яких були Олена Пчілка, Леся Українка, Ганна Барвінок, Дніпрова Чайка, Уляна Кравченко, Анна Павлик, Михайлина Рошкевич, Софія Окуневська, Ольга Франко, Людмила Старицька, Олена Грицай, Клементина Попович, Олеся Бажанська та інші. Наталія Кобринська ‒ авторка збірок «Дух часу» (1898), «Казки» (1904), «Ядзя і Катруся» (1904) та інші. У своїх творах вона відображає трагізм жіночої долі, її залежність від моралі, а також зображує зубожіле галицьке село і багатий панський двір.
Наталя Кобринська організувала видавництво «Жіноча бібліотека» й випустила три книги альманаху «Наша доля». 1912 року вона відновила діяльність «Жіночої бібліотеки», першим випуском якої став переклад чеської письменниці Кароліни Свєтли «З наших боїв і змагань». 1918 року Наталія Кобринська підготувала збірку «Воєнні новели», до якої увійшли твори «Кінь», «На цвинтарі», «Брати», «Свічка горить», «Полишений» та досі не знайдені «Тіні», «Лист», «Чи случай», «З-під гуку гармат».
На формування естетичних та художніх поглядів Н. Кобринської особливий вплив справили І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький. Зокрема І.Франко був редактором альманаху, опікувався його друком, рекомендував твори.
В цей час виходять основні збірки письменниці – «Дух часу» (1898), «Казки» (1904), «Ядзя і Катруся» (1904) та інші оповідання.
Н. Кобринська піддавала критиці «буржуазні інстинкти» ліберальної інтелігенції («Суддя», 1887), поетизувала духовне багатство і цілісність жіночого та народного характеру («Перша вчителька», 1900). Письменниця розвивала традиції психологізму і соціологізму школи І. Франка, схиляючись до етнографічно-побутового змалювання характерів та обставин. На основі романтизації фольклорно-міфологічних образів і мотивів народної демонології створила твори: «Судільниці» (1894, ін. назва – «Відьма»), «Чортище» («Чудовище»), «Рожа» (1898), «Простибіг» (1904).
Наталія Іванівна захоплювалася експериментаторством у дусі символізму і містицизму («Блудний метеор», «Омен»; обидва – 1899; «Психограми», «Руки», «Відцвітає»; усі – 1903). Писала також про події 1-ї світової війни («Кінь», «Полишений», «Свічка горить», 1915; «На цвинтарі», «Каліка», 1916-1917) – показала трагізм братовбивчої ворожби, страждання народу.
У літературно-критичних і публіцистичних виступах використовувала соціальний підхід у вивченні суспільства, нації та освітнього становища жінки.
У серпні 1899 р. здійснилась давня мрія Н.Кобринської побувати «на Великій Україні». Зі своєю подругою О.Кобилянською вона відвідала Київ. Тут вона зустрілася з відомими діячами української культури М. Старицьким, І. Нечуй-Левицьким, М. Коцюбинським, Б. Грінченком. Радісні враження від цієї мандрівки передані у нарисах «У І. Нечуя-Левицького» та «Із подорожі по Україні».
Перша світова війна безпосередньо втрутилась в життя письменниці. В 1915 р. Н. Кобринську звинуватили в шпигунстві на користь росії й заарештували. Якби не зусилля адвоката, відомого українського письменника А.Чайковського, закінчила б вона свій шлях в австрійському концтаборі.
У 1918 р. Н. Кобринська підготувала збірку «Воєнні новели», до якої ввійшли твори «Кінь», «Полишений», «На цвинтарі», «Свічка горить», «Брати», «Каліка».
В останні роки життя Наталія Кобринська дуже бідувала, жила в голоді та злиднях. Повертаючись зі Львова, письменниця в дорозі заразилася тифом й померла 22 січня 1920 року. Похована в місті Болехів на Івано-Франківщині.
Вшанування пам ʼяті Наталії Кобринській:
• 31 січня 2020 року в місті Івано-Франківськ відкрили меморіальну дошку;
• у м. Болехів встановлено пам'ятник;
• у містах: Івано-Франківську, Калуші, Мостиську, Надвірному є вулиця Наталії Кобринської.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел