«Те, що Грушевський зробив для української історії, я зробив для української мови» Юрій Шевельов
Видатний учений-гуманітарій, славіст-мовознавець, історик літератури, письменник, критик, академік Національної академії наук України, активний учасник наукового та культурного життя української еміграції, професор Гарвардського і Колумбійського університетів, іноземний член української Академії наук, лауреат Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка (2000), почесний доктор університету Альберти (Канада, 1983), Лундського університету (Швеція, 1984), почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» (1992), Харківського Національного університету ім. В. Каразіна (1999) українець німецького походження Юрій Володимирович Шевельов народився 17 грудня 1908 року в місті Харків (за іншими відомостями мати, в радянські часи, змінила місце народження сина у документах на місто Ломжу (Польща), щоб унеможливити перевірку соціального походження сина органами більшовицької влади).
Його батько – генерал-майор російської імператорської армії – був німцем, тому при народженні майбутній вчений мав прізвище Шнейдер. Але з початком Першої світової війни сім’я стала Шевельовими. Першу літеру прізвища генерал зберіг через небажання змінювати монограми на серветках. Дитинство і юність провів у Харкові. Тут здобув середню і вищу освіту.
Юрій Володимирович Шевельов мав псевдоніми – Юрій Шерех, Григорій Шевчук та інші.
Після закінчення Харківського університету навчався в аспірантурі у видатного мовознавця Леоніда Булаховського. Згодом він став викладачем університетської кафедри української мови, а в перші роки війни – її завідувачем. Під час окупації він займався наукою. З нацистами не співпрацював, бо ненавидів як фашизм, так і більшовизм. Він мав повне право назватися «фольксдойчем» (етнічним німцем з діаспори) – це б врятувати родину від голоду і страждань часів окупації Харкова – але не зробив цього. Втім, у 1943 році Шерех покинув Харків та виїхав зі старенькою матір'ю до Львова. Саме мати Юрія Шевельова, наполовину німкеня, наполовину українка, допомогла йому написати перший твір українською. Юрій Шевельов тоді ще української мови не знав і вважав її «немилозвучною», бо виріс у російськомовному середовищі. Зауваження двоюрідного брата – «Не може бути мова кількох мільйонів немилозвучною» – перевернуло життя Юрія назавжди.
У 1944 році емігрував до Німеччини. Працював в Українському вільному університеті в Мюнхені (1946-1949), Лундському (Швеція, 1950-1952), Гарвардському (США, 1952-1954), Колумбійському (США, 1954-1977) університетах. Юрій Шевельов є одним із засновників УВАН (Української Вільної Академії наук), президентом якої обирався двічі.
Викладав в Харківському інституті журналістики (1938-1939) і Харківському університеті (1939-1943).
Юрій Володимирович ‒ доктор філософії (1949). Один із засновників об’єднання українських письменників у діаспорі «Слово» (1954), президент Української вільної академії наук (1959-1961, 1981-1986), головний редактор журналу «Сучасність» (1978-1981) та багатьох інших фахових видань. Іноземний член Національної академії наук України (1991).
Юрій Шевельов ‒ найвідоміший і найпопулярніший літературознавець українського закордоння. Завдяки Шереху українська мова входить в коло світових наукових інтересів. Якщо пересічний громадянин США знає Україну через братів Кличко чи Андрія Шевченка, то серед інтелектуальної еліти наша країна асоціюється саме з постаттю Юрія Шевельова. Юрій Володимирович автор 17 книг, зокрема фундаментальних праць автор 17 книг та низки фундаментальних наукових праць, зокрема: «Нарис сучасної української мови» (1951), «Передісторія слов'янської мови: історична фонологія загальнослов'янської мови» (1965), «Історична фонологія української мови» (1979). В останній роботі довів, що після розпаду праслов'янської мови у VІ столітті на теренах східного слов'янства сформувались п’ять діалектних зон – києво-полоцька, галицько-подільська, полоцько-смоленська, новгород-тверська, муромо-рязанська, з яких у ХІ столітті й постали українська, білоруська та російська мови. Чим завдав потужного удару по теорії походження слов’янських мов Олексія Шахматова з його «загальноруською єдністю» та «загальноруською прамовою».
Серед його історичних праць відзначимо написану в 1954 статтю «Москва, Маросєйка», в якій сформулював кілька важливих уроків Переяслава-1654. Юрій Шевельов міркував про «історію великої і ще не закінченої війни» ‒ саме так він назвав «історію культурних зв'язків між Україною та Росією». У статті професор робить висновок: «Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.»
У 2000 році за книги «Третя сторожа. Література. Мистецтво. Ідеології», «Поза книжками і з книжок» Юрій Шевельов став лауреатом Шевченківської премії.
Надзвичайно цікавими є численні статті Юрія Шевельова не лише з мовознавства, а й з літературознавства, театрознавства, історії мовознавства тощо, а також його спогади «Я, мені, мене... (і довкруги). Спогади», які вперше вийшли друком у 2001 році в Нью-Йорку. Помер Юрій Шевельов 12 квітня 2002 року в лікарні Нью-Йорка на 94-у році життя і був похований біля матері на міському кладовищі міста Кембридж (штат Массачусетс, США) неподалік від Гарвардського університету.
За 93 роки свого життя він об'їздив півсвіту, але де б не працював Юрій Шевельов, наше місто назавжди залишалося у серці письменника. Його книги ‒ неоціненна енциклопедія харківського життя першої половини ХХ століття, неупереджена розповідь про українську інтелігенцію, студентство, неповторну мистецьку ауру «першої столиці».
У жовтні 2013 року Український центр Міжнародного ПЕН-клубу, Києво-Могилянська бізнес-школа, Український науковий інститут Гарвардського університету та видавництво «Дух і Літера» заснували літературну премію імені Юрія Шевельова, яка щороку вручається за досягнення в галузі есеїстики.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел