6 січня народився Володимир Миколайович Сосюра

Восени 1916 р. Володимир Сосюра повертається до училища. З 12 років Володимиру довелося працювати в шахтах Донбасу, брати участь в Громадянській війні: спочатку на боці Української Народної Республіки, потім – на боці Червоної Армії. 

Перший вірш Володимир Сосюра написав у 14 років. Після закінчення війни навчався в Комуністичному Університеті в Харкові й на робітфаку при Харківському інституті народної освіти. У цей час він був учасником літературних організацій «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП.

Перший його вірш (російською мовою) було опубліковано в 1917 році. Говорячи про творчість, треба обов'язково згадати, що перший опублікований твір вийшов в 1917 році (російськомовний), пізніше, в 1921 році, світ побачив вже й першу збірку. Але все ж таки, лише в 1922 р., після публікації революційно-романтичної поеми «Червона зима», про Володимира Миколайовича Сосюру заговорили. Саме з цього твору пішло його визнання, як літератора.

Поема «Червона зима» була визнана видатним зразком поетичного епосу громадянської війни в Україні. Цій темі Сосюра присвятив і багато інших творів, в яких органічно поєднується інтимне з громадським і загальнолюдським: збірка «Місто» (1924), «Сніги» (1925), «Золоті яструби» (1927) і ряд інших. Уже в перших збірках він виявив себе сильним ліриком в українській поезії свого часу. З-під пера митця виходить низка ліро-епічних поем: «Оксана» (1922), «Робітфахівка» (1923), «Шахтар», «Сількор», «Хлоня» (1924). Одним із перших проявів інтересу молодої літератури до рідної давнини став віршований роман Сосюри «Тарас Трясило» (1926).

Збірки Володимира Сосюри «Золоті шуліки» (1927), «Коли зацвітуть акації», «Де шахти на горі» (1928) сповнені погідних настроїв і снаги творчого діяння. 1927 р. поет пише поеми «Відповідь», «Вчителька», «Поет», «ДПУ», і найзначнішу з-поміж них ‒ «Заводянка». В 30-их роках, коли на Україну прийшли голод і репресії, Володимир Миколайович Сосюра змушений відступити від ідейних творів. Це йому не давало спокою, що й призвело до психічного розладу, але все ж поет творив.

Він майже єдиний і до того ж майже перший, підняв літературні напрями: любовна лірика та інтим. Його доробки: «Червоні троянди» (1932), «Люблю» (1939), «Нові поезії» (1937), «Журавлі прилетілі» (1940) – дарували читачу теж певним способом силу, жагу кохати й  бути коханими. І це тривало до другої світової війни, коли Сосюра пішов в лави військових. З 1942 по 1944 р., він працював воєнним кореспондентом, підсилював бойовий дух армії. Це дало народу інші твори, котрі додавали боротьби, казали, що треба жити, водночас – любити. Володимир Сосюра не відходив від любовної лірики та надалі, часто показуючи нові й нові добірки поетичної любові.

У 1941 році евакуйований до міста Уфа. У 1942-1944 роках Володимир Сосюра – воєнний кореспондент. У воєнні роки вийшли збірки: «Під гул кривавий» (1942), «В годину гніву» (1942), поема «Олег Кошовий» (1943) та інші. Безліч творів поета присвячено патріотичній темі: протягом цілого життя він повсякчас сповідається в любові та клянеться у вірності рідній землі. Саме за незгасну любов до України Володимиру судилося зазнати найбільше прикрощів, але жодні приписи чи й навіть вироки не змусили його відректися від найдорожчого. Патріотичний вірш «Любіть Україну!» у 1951 році став причиною найгостріших звинувачень поета в націоналізмі. Володимира Сосюру перестають друкувати, він живе під прямою загрозою арешту, яка зникає тільки зі смертю Сталіна у 1953 році. І тоді з'являються нові книги віршів «За мир» (1953), «На струнах серця» (1955), «Солов’їні далі» (1957), «Так ніхто не кохав» (1960). Поема «Мазепа» (розпочата 1929 р., завершена в 1959-1960) віднесена до «заборонених творів», разом з ґрунтовним літературознавчим аналізом вона була опублікована в журналі «Київ» лише 1988 р. У 1948 р. Володимир Сосюра побував в Донбасі, приїхавши в рідну Третю Роту. Тут він зустрів рідних (на той час була жива ще його мати, Антоніна Дмитрівна), давніх друзів, виступив на вечорі в заводському Палаці культури імені В. І. Леніна.

Через два роки поет знову приїжджав на Донбас. У 1937-1957 рр. мешкав у Києві. У 1958 році пережив перший інфаркт, відтоді перестав вживати алкоголь, курити та грати в улюблений більярд. Після другого інфаркту він майже не виходив з помешкання. Поема «Мазепа», розпочата у 1929 р. та закінчена в 1959 р., потрапила до списку заборонених творів і була надрукована аж у 1988 р. До останнього дня поет залишався людиною активною, діяльною, життєлюбною. Помер український поет 8 січня 1965 року, похований був на Байковому кладовищі, на що він неабияк заслужив за роки свого життя.

Після себе Володимир Сосюра лишив значний літературний спадок, в 1970-1972 рр. було видано 10 томів його доробок (до цього було видано ще два тритомники поезій Сосюри). А загалом Володимир Сосюра дав читачу понад 40 поетичних збірок, що є доказом надзвичайної творчої наснаги поета, доказом його великого таланту. Нам лишається лише дякувати генію В. Сосюрі та насолоджуватися його віршами.

На батьківщині поета у місті Сіверську вшановано пам'ять  поета ‒ працює меморіальний музей. В Лисичанську є  пам'ятник Володимирові Сосюрі. У 1998 році, до  100-річчя від дня народження Володимира Сосюри, випущена марка України із зображенням поета та Пам'ятна монета НБУ номіналом 2 гривні.

Життю і творчій діяльності поета присвячені: документальний фільм «Володимир Сосюра» (1971, режисер Вадим Кіслов), відеострічка «Володимир Сосюра» (1993), а також документальний фільм «Так ніхто не кохав» (2008, частини 1, 2) з телевізійного циклу «Гра долі» (режисер Василь Образ, студія ВІАТЕЛ).

Провулок в Житомирі  має імʼя Володимира Сосюри. 2007 року українські літературознавці випадково знайшли невідомий доти вірш Володимира Сосюри у газеті «Селянська громада» від 3 серпня 1919 року під назвою «Останній бій».

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: січень, 2025