Перша визнана у світі жінка-художниця Зінаїда Євгенівна Серебрякова народилася 12 грудня 1884 року в родинному маєтку на хуторі Ненудне Харківської губернії. Дитинство дівчина провела в маєтку Нескучне в одній із найбільш уславлених мистецтвом сімей Бенуа-Лансере. Її дід, Микола Бенуа, був знаменитим архітектором, батько Євген Лансере – відомим скульптором-анімалістом, а мати Катерина Миколаївна (1850-1933, дочка архітектора Миколи Бенуа, сестра архітектора Леонтія Бенуа і художника Олександра Бену) займалася графікою й живописом. Надія Леонтіївна Бенуа (у заміжжі Устинова), двоюрідна сестра Зінаїди, була матір'ю британського актора і письменника Пітера Устинова – таким чином він доводився З. Є. Лансере двоюрідним племінником.
У 1900 році Зінаїда закінчила жіночу гімназію і вступила до художньої школи, заснованої княгинею М. К. Тенішевою. У 1903-1905 роках вона була ученицею художника-портретиста О. Е. Браза. У 1902-1903 роках вона подорожує до Італії. У 1905-1906 роках займається в Академії де ла Гранд Шом'єр у Парижі.
У 1905 році Зінаїда Лансере виходить заміж за студента та свого кузена Бориса Серебрякова. Але труднощі були в тому, що церквою не заохочувалися шлюби близьких родичів, при цьому Зінаїда – римсько-католицького віросповідання, а Борис – православного.
Після довгих поневірянь, поїздок до Білгорода та Харкова до духовної влади перешкоди вдалося усунути, і 9 вересня 1905 року Зіна та Борис повінчалися у сімейній церкві у Ненудному. "Там же, у Ненудному, Зінаїда зустріла свою долю. На протилежному березі річки Муромки жили на власному хуторі Серебрякови – мати сімейства, Зінаїда Олександрівна, була рідною сестрою батька Зіни. Її діти росли разом із дітьми Лансере, і немає нічого дивного, що немає нічого дивного, що Серебряков і Зіна Лансере покохали один одного ще дітьми, давно домовилися одружитися, і батьки з обох боків не заперечували проти вибору дітей, але були й інші труднощі: Лансере і Бенуа традиційно дотримувалися католицького віросповідання – в їхніх жилах текла французька кров (перший Бенуа біг в Росію від Французької революції, предок Лансере залишився після війни 1812 року), лише трохи розбавлена італійською та німецькою, а Серебрякови були православними, до того ж Зіна та Борис були двоюрідними братом і сестрою, а обидві релігії не схвалювали настільки близькоспоріднених шлюбів".
Зінаїда Євгенівна зустріла Жовтневу революцію у рідному маєтку Ненудному. У грудні 1917 року, у зв'язку з пограбуваннями сімей поміщиків, сім'я Серебрякових переїхала до Зміїва, потім, на початку 1918 року, до Харкова, де 21 березня 1919 року на орендованій квартирі в будинку по вулиці Конторській, 25 помер від висипного тифу чоловік художниці Борис. Зінаїда Євгенівна Серебрякова залишилася з чотирма дітьми та хворою матір'ю без засобів для існування. У листопаді 1919 року сімейний маєток Серебрякових було розграбовано і спалено.
Через відсутність масляних фарб Зінаїді довелося перейти на вугілля та олівець. У цей період було створено одні з найвідоміших групових портретів дітей Серебрякової — «На терасі в Харкові» та «Картковий будиночок». Художниця відмовилася перейти на популярний у перші післяреволюційні роки футуристичний стиль або малювати портрети комісарів. Вона знайшла роботу в Харківському археологічному музеї, де виконувала начерки олівцем експонатів.
У грудні 1920 року Серебрякови переїхали до Петрограда. Перші місяці після переїзду сім'я жила на Лахтинській вулиці, на Петроградській стороні, у квартирі своїх харківських друзів Б. С. та Р. А. Баскових, а потім у своїй «дореволюційній» квартирі на 1-й лінії Василівського острова. Весною 1921 року художниця з матір'ю та дітьми перебралася до родового будинку на вулицю Глінки, 15. У цю квартиру поселили «на ущільнення» артистів театру МХАТ.
У наступні роки Зінаїда Євгенівна Серебрякова багато малювала теми з театрального життя. В 1924 чотирнадцять її робіт з успіхом демонструвалися на виставці в Нью-Йорку. Особливий інтерес у публіки викликала картина «Спляча дівчинка на червоній ковдрі» (1923). Восени 1924 року З. Є. Серебрякова поїхала до Парижа, отримавши замовлення на велике декоративне панно. Повернутися їй не вдалося, і вона виявилася відірваною від Батьківщини та дітей (двох дітей – Олександра та Катерину – вдалося переправити за кордон). Проживала вона в цей час за Нансенівським паспортом і в 1947 отримала французьке громадянство.
У 1928-1929 роки та 1932 році Зінаїда Серебрякова їде в Марокко. Там вона малює Атлаські гори, арабських жінок, африканців у яскравих тюрбанах. Нею також було написано цикл картин, присвячений рибалкам Бретані. За часів хрущовської відлиги влада СРСР дозволяє контакти з Зінаїдою Євгенівною Серебряковою. У 1960 році, після 36 років розлуки, її відвідує дочка Тетяна (Тата), що стала театральною художницею у МХАТі.
У 1966 році великі виставки робіт З. Є. Серебрякової були показані в Москві, Ленінграді та Києві. Вона стає популярною в СРСР, її альбоми друкуються мільйонними тиражами, а картини порівнюють з Боттічеллі та Ренуаром.
19 вересня 1967 Зінаїда Серебрякова померла в Парижі у віці 82 років після крововиливу в мозок.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел