12 грудня народилася Зінаїда Євгенівна Серебрякова

Після довгих поневірянь, поїздок до Білгорода та Харкова до духовної влади перешкоди вдалося усунути, і 9 вересня 1905 року Зіна та Борис повінчалися у сімейній церкві у Ненудному. "Там же, у Ненудному, Зінаїда зустріла свою долю. На протилежному березі річки Муромки жили на власному хуторі Серебрякови – мати сімейства, Зінаїда Олександрівна, була рідною сестрою батька Зіни. Її діти росли разом із дітьми Лансере, і немає нічого дивного, що немає нічого дивного, що Серебряков і Зіна Лансере покохали один одного ще дітьми, давно домовилися одружитися, і батьки з обох боків не заперечували проти вибору дітей, але були й інші труднощі: Лансере і Бенуа традиційно дотримувалися католицького віросповідання – в їхніх жилах текла французька кров (перший Бенуа біг в Росію від Французької революції, предок Лансере залишився після війни 1812 року), лише трохи розбавлена італійською та німецькою, а Серебрякови були православними, до того ж Зіна та Борис були двоюрідними братом і сестрою, а обидві релігії не схвалювали настільки близькоспоріднених шлюбів".

Зінаїда Євгенівна зустріла Жовтневу революцію у рідному маєтку Ненудному. У грудні 1917 року, у зв'язку з пограбуваннями сімей поміщиків, сім'я Серебрякових переїхала до Зміїва, потім, на початку 1918 року, до Харкова, де 21 березня 1919 року на орендованій квартирі в будинку по вулиці Конторській, 25 помер від висипного тифу чоловік художниці Борис. Зінаїда Євгенівна Серебрякова залишилася з чотирма дітьми та хворою матір'ю без засобів для існування. У листопаді 1919 року сімейний маєток Серебрякових було розграбовано і спалено.

Через відсутність масляних фарб Зінаїді довелося перейти на вугілля та олівець. У цей період було створено одні з найвідоміших групових портретів дітей Серебрякової — «На терасі в Харкові» та «Картковий будиночок». Художниця відмовилася перейти на популярний у перші післяреволюційні роки футуристичний стиль або малювати портрети комісарів. Вона знайшла роботу в Харківському археологічному музеї, де виконувала начерки олівцем експонатів.

У грудні 1920 року Серебрякови переїхали до Петрограда. Перші місяці після переїзду сім'я жила на Лахтинській вулиці, на Петроградській стороні, у квартирі своїх харківських друзів Б. С. та Р. А. Баскових, а потім у своїй «дореволюційній» квартирі на 1-й лінії Василівського острова. Весною 1921 року художниця з матір'ю та дітьми перебралася до родового будинку на вулицю Глінки, 15. У цю квартиру поселили «на ущільнення» артистів театру МХАТ.

У наступні роки Зінаїда Євгенівна Серебрякова багато малювала теми з театрального життя. В 1924 чотирнадцять її робіт з успіхом демонструвалися на виставці в Нью-Йорку. Особливий інтерес у публіки викликала картина «Спляча дівчинка на червоній ковдрі» (1923). Восени 1924 року З. Є. Серебрякова поїхала до Парижа, отримавши замовлення на велике декоративне панно. Повернутися їй не вдалося, і вона виявилася відірваною від Батьківщини та дітей (двох дітей – Олександра та Катерину – вдалося переправити за кордон). Проживала вона в цей час за Нансенівським паспортом і в 1947 отримала французьке громадянство.

У 1928-1929  роки та 1932 році  Зінаїда Серебрякова їде в Марокко. Там вона малює Атлаські гори, арабських жінок, африканців у яскравих тюрбанах. Нею також було написано цикл картин, присвячений рибалкам Бретані. За часів хрущовської відлиги влада СРСР дозволяє контакти з Зінаїдою Євгенівною Серебряковою. У 1960 році, після 36 років розлуки, її відвідує дочка Тетяна (Тата), що стала театральною художницею у МХАТі.

У 1966 році великі виставки робіт З. Є.  Серебрякової були показані в Москві, Ленінграді та Києві. Вона стає популярною в СРСР, її альбоми друкуються мільйонними тиражами, а картини порівнюють з Боттічеллі та Ренуаром.

19 вересня 1967 Зінаїда Серебрякова померла в Парижі у віці 82 років після крововиливу в мозок.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел