28 листопада народилася Зінаїда Павлівна Тулуб

Перший вірш, написаний російською мовою «Песня наяды», був надрукований 18 квітня 1910 року у газеті «Киевские вести».

З 1911 року її твори друкуються в літературних журналах: «Киевская мысль», «Вестник Европы», «Русское богатство». У 1914 році Зінаїда Павлівна написала поему «Саломея», рукопис якої було втрачено.

1916 року опублікувала у журналі «Вестник Европы» (1916) повість «На роздоріжжі» (На перепутье), написану російською мовою. У 1917 році з-під пера молодої письменниці з’являється поема «Пифагорейцы», рукопис якої було втрачено. Ще один втрачений рукопис 1919-1920 років «Илья Муромец», згодом Зінаїда Павлівна відновила по пам’яті. У 30-ті роки Зінаїда Павлівна працює над перекладами творів українських письменників для московського Держлітвидава. На замовлення київського видавництва «Культура» робить переклади відомих французьких класиків. Писала також кіносценарії «К великой цели», «Великий кріпак», «Гайдамаччина», «Йоган Гутенберг», «Сагайдачний» та інші.

За радянського часу перейшла на українську мову.

Найвизначніший твір Зінаїди Тулуб ‒ історичний роман-дилогія «Людолови» (1934‒1937, у переробленому вигляді перевиданий 1958), в якому на багатому історичному матеріалі відтворено життя українського народу початку 17 століття за гетьмана Петра Сагайдачного.

4 липня 1937 р. Зінаїду Тулуб заарештували. В обвинуваченні зазначалося, що вона «є активною учасницею контрреволюційної організації «Виборчий центр», котра здійснює підривну роботу перед наступними виборами до Рад». 5 вересня того ж року Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила письменницю до тюремного увʼязнення строком на 10 років з конфіскацією всього майна, яке їй належало. Ув’язнення Зінаїда Тулуб відбувала в ярославській тюрмі, а з літа 1939 р. ‒ на Колимі, де й була звільнена 4 липня 1947 р. у звʼязку з відбуттям строку. Невдовзі через інвалідність була вислана в Джамбульський район Алматинської області, де працювала бібліотекаркою. Навіть у найважчих умовах Колими вона не втрачала гідності: товариші по нещастю згадували, як вона читала напамʼять вірші та переказувала романи Мопассана іншим увʼязненим.

16 травня 1950 року Особлива нарада при міністрі державної безпеки СРСР оголосила новий вирок на безстрокове заслання до с. Чкалово Кокчетавської області Казахської РСР «…за приналежність до антирадянської есеро-меншовицької організації…» Лише 23 червня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР скасувала попередні вироки «…за нововиявленими обставинами і справу проти неї припинити за відсутністю складу злочину». 1956 року Зінаїда Тулуб повернулась до Києва.

1962 року надруковано російськомовний варіант роману «Людолови» зі змінами і доповненнями під назвою «Сагайдачный».

1964 р. побачив світ роман «В степу безкраїм за Уралом» про життя Тараса Шевченка на засланні.

Не дуже прихильною була доля до Зінаїди Павлівни Тулуб. 20 років в тюрмах і на засланні, скалічене життя, але її душа залишилась нескореною. Земний шлях Зінаїди Павлівни скінчився 26 вересня 1964 року. Вона померла в Ірпінському будинку творчості. Похована у Києві на Байковому кладовищі.

Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: листопад: 2025