Embedded Files
Українська письменниця, літературознавиця, перекладачка, педагогиня Зінаїда Павлівна Тулуб народилася 28 листопада 1890 року в Києві. Дитинство майбутньої письменниці пов’язане з містечком Брацлав Подільської губернії (1893-1895), містом Таганрогом (1895-1904), куди її батька переводили по службі. До Києва родина Тулубів повернулась тільки у 1904 році. Батьки створили всі умови для домашньої освіти доньки.
Навчалася на історико-філологічному факультеті місцевих Вищих жіночих курсів. Згодом Зінаїда Павлівна захищає дисертацію: «Погляди М. В. Гоголя на проблеми мистецтва у світі західноєвропейських і російських філософських теорій першої половини ХІХ століття» й одержує звання кандидатки філологічних наук і можливість залишитись при Київському університеті для здобуття професорського звання.
У 1920-х роках працювала лекторкою у військових частинах, завідувала літературною частиною Київського фотокомітету, служила у відділі місцевого бюджету. З 1926 р. ‒ на творчій роботі.
Перший вірш, написаний російською мовою «Песня наяды», був надрукований 18 квітня 1910 року у газеті «Киевские вести».
З 1911 року її твори друкуються в літературних журналах: «Киевская мысль», «Вестник Европы», «Русское богатство». У 1914 році Зінаїда Павлівна написала поему «Саломея», рукопис якої було втрачено.
1916 року опублікувала у журналі «Вестник Европы» (1916) повість «На роздоріжжі» (На перепутье), написану російською мовою. У 1917 році з-під пера молодої письменниці з’являється поема «Пифагорейцы», рукопис якої було втрачено. Ще один втрачений рукопис 1919-1920 років «Илья Муромец», згодом Зінаїда Павлівна відновила по пам’яті. У 30-ті роки Зінаїда Павлівна працює над перекладами творів українських письменників для московського Держлітвидава. На замовлення київського видавництва «Культура» робить переклади відомих французьких класиків. Писала також кіносценарії «К великой цели», «Великий кріпак», «Гайдамаччина», «Йоган Гутенберг», «Сагайдачний» та інші.
За радянського часу перейшла на українську мову.
Найвизначніший твір Зінаїди Тулуб ‒ історичний роман-дилогія «Людолови» (1934‒1937, у переробленому вигляді перевиданий 1958), в якому на багатому історичному матеріалі відтворено життя українського народу початку 17 століття за гетьмана Петра Сагайдачного.
4 липня 1937 р. Зінаїду Тулуб заарештували. В обвинуваченні зазначалося, що вона «є активною учасницею контрреволюційної організації «Виборчий центр», котра здійснює підривну роботу перед наступними виборами до Рад». 5 вересня того ж року Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила письменницю до тюремного ув'язнення строком на 10 років з конфіскацією всього майна, яке їй належало. Ув’язнення Зінаїда Тулуб відбувала в ярославській тюрмі, а з літа 1939 р. ‒ на Колимі, де й була звільнена 4 липня 1947 р. у зв'язку з відбуттям строку. Невдовзі через інвалідність була вислана в Джамбульський район Алматинської області, де працювала бібліотекаркою.
16 травня 1950 року Особлива нарада при міністрі державної безпеки СРСР оголосила новий вирок на безстрокове заслання до с. Чкалово Кокчетавської області Казахської РСР «…за приналежність до антирадянської есеро-меншовицької організації…» Лише 23 червня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР скасувала попередні вироки «…за нововиявленими обставинами і справу проти неї припинити за відсутністю складу злочину». 1956 року Зінаїда Тулуб повернулась до Києва.
1962 року надруковано російськомовний варіант роману «Людолови» зі змінами і доповненнями під назвою «Сагайдачный».
1964 р. побачив світ роман «В степу безкраїм за Уралом» про життя Тараса Шевченка на засланні.
Померла Зінаїда Тулуб у Києві 26 вересня 1964 р.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Page updated
Google Sites
Report abuse