26 березня народився Степан Євстахійович Сапеляк
Видатний український письменник, поет, літературознавець, дисидент, Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка публіцист, правозахисник, громадський діяч Степан Євстахійович Сапеляк народився 26 березня 1952 року в селі Росохач Чортківського району Тернопільської області. Батько Степана був родом з Перемишля (нині Польща) – український лемко, вірний греко-католик, муляр і рільник. Мати – Ганна була родом з Тернопільщини, разом зі своєю матір’ю Анастасією співали у хорі у Церкві святого Миколая. У родині панував культ віри та рідного слова.
Навчався у Львівському університеті. 1972 року Степан Євстахійович підготував збірку поезій і надіслав її до видавництва «Молодь», де її було кваліфіковано як «націоналістичну».
У січні 1973 року Степан вступив до створеної в рідному селі підпільної групи, яка ставила на меті боротьбу за незалежність України. У ніч з 21 на 22 січня 1973 р. Степан Сапеляк разом з товаришами на честь 50-ї річниці Акту Злуки УНР і ЗУНР вивісив на громадських будівлях у Чорткові жовто-блакитні прапори й розклеїв листівки із протестом проти політичних репресій і закликом: «Свободу українським патріотам!».
1973 року С. Є. Сапеляка було заарештовано й засуджено на 10 років ув'язнення в тюрмах та концтаборах. Відбувши ув'язнення, не мав права повернутися до рідних країв і був змушений жити на Харківщині.
У 1984 р. за поетичну творчість був прийнятий до Міжнародного Пен-клубу (згодом один із засновників українського відділення ПЕН). У 1987 р. увійшов до редколегії позацензурного самвидавчого громадсько-політичного часопису «Український вісник», був кореспондентом у м. Харків, у 1988–1989 рр. співредактор незалежного позацензурного часопису «Кафедра» (Львів; Харків).
17 липня 1988 р. заснував у Харкові Українську Гельсінську Групу (УГГ), яку очолював 1988-1990 рр. до її реорганізації в Республіканську партію, яку також очолював. У серпні 1988 року вперше в Харкові підняв жовто-блакитний прапор біля пам'ятника Тарасові Шевченкові з активістами УГГ.
Поетичні твори С. Сапеляка вперше були опубліковані за кордоном. Автор збірки віршів «День молодого листя» (Брюссель, 1980, нім. мовою), «Без шаблі і Вітчизни» (Торонто, 1989), «З гіркотою в камені» (Нью Йорк, 1989), «Відлуння вцілілих строф» (Торонто, 1990), «Тривалий рваний зойк» (Київ, 1991), «Журбопис» та багатьох публікацій у журналах. Критика відзначає лаконізм та афористичність Степана Сапеляка, заглибленість поета в історію України, тяжіння його образності до Біблії та до творчості Шевченка.
Літературна творчість та громадська діяльність Степана Сапеляка відзначена низкою державних нагород та літературних премій. У 1993 році за книгу віршів «Тривалий рваний зойк» йому була присуджена Державна премія імені Т. Шевченка. Степан Сапеляк – лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Левка та Богдана Лепких (1995), лауреат премії імені Володимира Свідзінського (2002) за книгу «Страсті по любові», Літературної премії імені Володимира Сосюри та ін.
За вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи та незалежності, активну політичну і громадську діяльність Степана Сапеляка нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2005), відзнакою Президента України – Хрестом Івана Мазепи. Почесний громадянин м. Тернопіль (2011).
Помер 1 лютого 2012 року в Харкові. За попередньою інформацією, причиною передчасної смерті став інсульт.
26 березня 2016 р. в селі Росохач на приміщенні школи, де вчився Степан Сапеляк, відкрито меморіальну таблицю. У травні 2017 р. на колишньому приміщенні обласного управління КДБ у Тернополі, в підвалах якого С. Є. Сапеляка в 1973 р. дев’ять місяців утримували під слідством, встановлено пам’ятну таблицю.
У Харкові 2017 р. засновано Всеукраїнську літературну премію імені Степана Сапеляка.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел