Embedded Files
Український письменник, автор історичних романів та блискучий белетрист Семен Дмитрович Скляренко народився 26 вересня 1901 року в селі Прохорівці на Черкащині, в родині зубожілого селянина. Навчався в місцевій школі, потім ‒ у Золотоніській гімназії. Уже в той час він багато читав, захоплювався літературою. Пізніше й сам почав писати: 1919 року в місцевій газеті «Голос труда» було надруковано його перший твір ‒ вірш «Гімн праці».
Після закінчення гімназії наприкінці 1919 року юнак повертається до рідного села, працює бібліотекарем, учителює, водночас друкується в періодичній пресі. Його поезії, нариси, оповідання публікуються в київських газетах «Більшовик», «Селянська газета», альманасі «Вир революції». У Прохорівці доклав багато зусиль, щоб зберегти бібліотеку Михайла Максимовича, зберегти дуб Шевченка. Після армії працює відповідальним секретарем окружної газети «Радянська думка» в Черкасах (нині в цьому приміщенні – редакція газети «Черкаський край»). У 1927 році Скляренко переїздить до Києва, працює в республіканських газетах та журналах.
У прозі Скляренко активно виступав з 1930, видавши понад 60 книг оповідань, нарисів, повістей і романів: «Вітер з гір», «Десять ченців», «Три республіки» (1930), «Водники-ударники» (1931), «Домаха Завгородня» (1934), «Пулино-Гута» (1935), «Оповідання про почуття» (1936), «Радість людського існування» (1937), «Завжди разом» (1942), «Рапорт» (1945), «Орлині крила» (1948) й ін. На 1930-ті роки припадає низка більших прозових творів Скляренка виробничої тематики, зокрема роман про побудову Дніпрельстану «Бурун» (1932). Спрямований проти «українського буржуазного націоналізму» роман-трилогія «Шлях на Київ» (1937-1940), написаний за офіційною радянською концепцією тенденційного перекручення історичних подій доби українських визвольних змагань.
У своїй творчості Семен Скляренко використовував матеріали з історії рідного краю, описував події, які відбувалися на Канівщині й в Прохорівці. Використовує у творах прізвища односельців: Давид Гурин, Мерега, Іван Стоян; назви кутків села, річок: Оріхівка, Коноплянка, Савранка, Видумка, Узвіз, Кумина Коса, Киселівка. З любов'ю описує Дніпро. Він і сам любив на човні мандрувати цієї величною рікою.
Найвищим досягненням у творчості Семена Скляренка є його історичні романи з останніх років життя: «Святослав» (1959), високо оцінений критикою (Олександр Білецький) за майстерне відтворення державно-творчої діяльності київського князя і повноту зображення життя Києва тієї доби на базі використання багатьох історичних джерел, і «Володимир» (1962), з тими самими прикметами. За життя Скляренка вийшли: «Вибране» (1948) і «Твори» (т. І-V, 1955).
У роки Другої світової війни Семен Скляренко був військовим кореспондентом, нагороджений орденами і медалями. У післявоєнні роки продовжував письменницьку працю.
Помер 7 березня 1962 року. Похований на Байковому цвинтарі.
Іменем Семена Скляренка названо вулиці в Києві в Оболонському районі та бібліотека на вулиці Олеся Гончара, 75В . У Золотоноші іменем письменника названо місцеву гімназію.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Page updated
Google Sites
Report abuse