Embedded Files
Видатна українська етносоціологиня, фольклористка, етнографиня, культурологиня, перекладачка Катерина Михайлівна Грушевська народилася 21 червня 1900 р. у Львові. Була єдиною донькою видатного історика Михайла Грушевського. Початкову освіту отримала вдома. З дитинства опанувала польську, німецьку, англійську, французьку, російську мови. Окрім того, Катерина мала хист до малювання, цікавилася історією та літературою.
Попри стан здоров'я, перенесені часті хвороби, переїзди та різні життєві перипетії Катерина Грушевська вступає до Київського університету (згодом в еміграції навчалася у Женевському університеті).
Свої перші статті на наукові теми Катерина Грушевська почала публікувати з 1917 року. Вони містилися на сторінках газети «Народна воля» та журналу «Літературно-науковий вісник» і були підписані криптонімом «К.Г.» або псевдонімом «Професорівна».
Під час еміграції (1919-1924 рр.) Катерина Грушевська брала активну участь у створенні Українського соціологічного інституту, заснованого Михайлом Грушевським в 1919 році у Відні. Вона виконувала обов'язки секретарки наукової інституції й проходила аспірантський стаж.
У 1924 році родина Грушевських, під впливом пропаганди й чуток про розмах українізації, наважуються прийняти запрошення радянського уряду і повертаються до Києва. Михайла Сергійовича обирають академіком Всеукраїнської Академії Наук, керівником історико-філологічного відділу. Він викладає історію в Київському державному університеті, очолює археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України у XVI‒XVIII століттях.
У цей час Катерина працює науковою співробітницею Культурно-історичної Комісії та Комісії історичної пісенності Науково-дослідної кафедри Історично-філологічного відділення ВУАН, очолює Кабінет примітивної культури, стає незмінною редакторкою часопису «Первісне громадянство і його пережитки на Україні», бере участь в етнографічних експедиціях.
Катерина Грушевська – авторка книг «Примiтивнi оповiдання, казки i байки Африки та Америки» (1923), «З примiтивної культури: Розвідки та доповіді» (1924).
Ще одним здобутком Катерини Грушевської був її внесок у дослідження українського героїчного епосу (думи) та її носіїв (кобзарів). Головною науковою працею Катерини Грушевської стали «Українські народні думи», де вперше було систематизовано за сюжетами та глибоко проаналізовано цей жанр українського народного епосу. У двох книгах було зібрано 33 тексти та 293 варіанти дум. І до сьогодні це – найповніше, найґрунтовніше серед усіх видань українського епосу.
Коли в 1934 році за загадкових обставин на операційному столі помирає Михайло Грушевський, Катерина відкладає власні дослідження і береться за упорядкування його наукової спадщини: 10-го тому «Історії України-Руси» та 6-го тому «Історії української літератури».
У 1938 р. Катерину Грушевську заарештували й засудили як учасницю «антирадянської націоналістичної організації». Покарання відбувала у найстрашнішому жіночому таборі Магадану «Ельген». Померла 30 березня 1943 р. Реабілітована лише у 1959 р.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: червень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse