Embedded Files
Український поет, перекладач, громадсько-культурний діяч Олександр Олександрович Навроцький народився 9 серпня 1823 року у с. Антипівка Черкаської області в поміщицькій сім’ї. Навчався в Золотоніському повітовому училищі та Полтавській гімназії. У 1847 році закінчив філософський факультет Київського університету. Навчаючись в середині 40-х років у Київському університеті, юнак під впливом свого двоюрідного брата Микола Гулака став членом таємного Кирило-Мефодіївського товариства, познайомився з Т. Г. Шевченком і гаряче пропагував його твори.
Ранньої весни 1847 року Навроцький закінчив Київський університет і приїхав до Полтави шукати службу. Наприкінці березня він відвідав батьків у рідному селі, де й був взятий під варту ад’ютантом Полтавського генерал-губернатора поручиком Паліциним. З Полтави його негайно повезли прямо в Петербург.
Пів року Олександр Навроцький сидів у В’ятській тюрмі, потім його вислали в глухий Єлабузький повіт писарювати в земському суді. Після зняття в 1853 році поліційного нагляду він переїздить до Петербурга, а в 1858 році вирушив у довгу дорогу на Кавказ. Там ‒ найдовше у Темір-Хан-Шурі та в Єревані ‒ Навроцький прожив близько трьох десятиріч. В цей час там жив і Микола Гулак.
Після зняття поліційного нагляду з 1853 p. Олександр Олександрович служив у державних установах у різних містах.
Олександр Навроцький писав поетичні твори, переважно на історичну тематику. Серед поетів, сучасників та однодумців Тараса Шевченка, його вважали одним із найцікавіших. Відданий патріотичним ідеям Шевченка, О. О. Навроцький цю тему розвив у віршах «На смерть Шевченка» та «Сумує і плаче». У цих творах він високо підносить суспільне значення Тараса Шевченка як поета, який «піднімав нас всіх угору, привертав до хати, єднав слов’ян всіх докупи, у сім’ю велику, благав Бога, щоб злилися слов’янські ріки, щоб братами люди стали вовіки і віки». Звичайно, «благав Бога»,‒ це лише словесний зворот, бо Олександру Навроцькому, колишньому братчикові, що розповсюджував революційні твори Шевченка «Сон», «Кавказ» та інші, було відомо, чого і кого «благав» Шевченко. Як і М. Гулак та І. Посяда, Олександр Навроцький у своїй діяльності керувався безмежною любов'ю до України, рідного народу, і хоч долею був відірваний від них, все ж, як міг, служив їм.
Олександр Олександрович здійснив драматичне перероблення поеми Т. Г. Шевченка «Сотник».
Митець перекладав українською мовою світову класику: «Іліаду» та «Одіссею» Гомера, «Витязя в тигровій шкурі» Ш. Руставелі, твори Оссіана, П. Б. Шеллі, Дж. Байрона, В. Гюго, П.-Ж. Беранже, А.-О. Барб’є, Й. В. Гете, Н. Ленау, Г. Гейне, Г. Лонгфелло, А. Міцкевича, В. Сирокомлі, В. Жуковського, О. Пушкіна, О. Толстого, німецький епос «Пісня про Нібелунгів», сербські епічні пісні, «Слово о полку Ігоревім» та ін. Перекладав українською Псалтир і «Пісню пісень» з Біблії.
О. О. Навроцький публікувався в журналах «Основа», «Зоря», «Киевская старина», альманасі «Складка». Окремі твори увійшли до 1-го тому «Антології української поезії» (1957) і до збірки «Поети пошевченківської доби» (1961). Проте значна частина власних творів і перекладів Олександра Навроцького залишилася неопублікованою; ряд автографів зберігається у Відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
Помер Олександр Олександрович Навроцький 22 жовтня 1892 року й похований у місті Темір-Хан-Шурі (Дагестан).
Іменем О. О. Навроцького названо вулицю у Полтаві.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Перевірено: серпень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse