24 січня народився Станіслав Пилипович Людкевич  

Протягом 1903-1904 рр. проходив військову службу у Відні, де відвідував найкращі концертні зали міста. Потому викладав в українській гімназії та в музичній школі Руського інституту для дівчат у Перемишлі.

У 1905 р. С. Людкевич став музичним редактором «Артистичного вісника» – першого українського мистецького журналу. Невдовзі композитора обрали членом Етнографічної Комісії Наукового Товариства імені Тараса Шевченка. Він редагував збірку «Галицько-українські народні пісні» (1906-1907 рр.) у двох томах.

Музичну освіту С. Людкевич здобував самотужки. Як вільний слухач відвідував Львівську консерваторію. Але, відчуваючи потребу в професійній освіті, вирушив до Відня, де протягом року (1907-1908 рр.) стажувався в австрійському Музично-історичному інституті. Водночас брав індивідуальні уроки з композиції, диригування та поліфонії.

1907 року він повернувся до Відня і вступив вільним слухачем до Віденського університету. Лише за рік навчання написав докторську дисертацію, присвячену українській та західноєвропейській народній музиці «Два причинки до питання розвитку звукозображальності». Здобув науковий ступінь доктора філософії в галузі музики. Навчання продовжив на відділенні музикології Лейпцизького університету.

Під час Першої світової війни С. Людкевич мобілізований до австрійської армії. Згодом потрапляє до російського полону і перебуває у місті Перовськ у Туркестані, де продовжує музичну творчість.Тим часом у Відні на Шевченківському вечорі звучать його твори, в тому числі народна пісня в його обробці «Чорна рілля ізорана». В роки Першої світової ця пісня стала найпопулярнішою на той час українською піснею. У Варшаві в 1934 році її, серед 50 українських пісень, вперше буде записано на грамофонну платівку.

Після повернення з полону С. Людкевич деякий час жив у Києві, до Львова повернувся у 1919 р.

Митець організував перший український симфонічний оркестр при Музичному товаристві ім. Миколи Лисенка. Пропозицію композитора створити у Львові Інститут церковної музики підтримав митрополит Андрей Шептицький. Згодом, коли Інститут було засновано, С. Людкевич погоджується у ньому працювати. Водночас співпрацював із хорами «Бандурист», «Сурма», «Боян», багато сил віддав редагуванню музичних творів, виданню навчальних посібників.

С. Людкевич поєднував композиторську діяльність та наукові дослідження. У власних творах композитора переважали монументальні твори, присвячені героїко-патріотичній тематиці. У 1928 році він написав «Стрілецьку рапсодію», засновану на популярних стрілецьких піснях. Згодом її перейменували у «Галицьку рапсодію».

Найкращі музичні твори Людкевича написані на поезію Тараса Шевченка та Івана Франка: симфонія-кантата «Кавказ», кантати «Заповіт» та «Наша дума, наша пісня», хори «Косар» та «Ой вигострю товариша», солоспіви на слова Шевченка та кантата «Наймит», хори «Вічний революціонер», «Конкістадори», симфонічні поеми «Каменярі», «Мойсей», «Не забудь юних днів». У 1964 році Станіслав Людкевич став лауреатом Шевченківської державної премії за твори «Кавказ» та «Заповіт» на слова Тараса Шевченка.

Помер Станіслав Людкевич 10 вересня 1979 року у Львові,  через 9 місяців після святкування свого 100-літнього ювілею. Похований на Личаківському кладовищі. Через десять років на його могилі з'явився пам'ятник у вигляді фігури летючого Прометея. Так і стали називати Людкевича після смерті – «Прометей української музики».

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: січень, 2025