Embedded Files
«Звичаї, а також мова – це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю». Олекса Воропай
Український письменник, публіцист, мемуарист, етнограф, фольклорист, біолог (Англія) Олекса Іванович Воропай народився 9 листопада 1913 року в Одесі у заможній родині.
У 1933 році закінчив сільськогосподарський технікум, працював агрономом на Вінниччині. Студіював агрономію в Уманському сільськогосподарському інституті, проте його виключили з цього закладу на першому курсі. У 1938 році закінчив Московську аграрну академію, у 1940-1941 рр. навчався в Одеському університеті, де вивчав етнографію і фольклор. Український фольклор почав збирати ще в 1937 р.
У червні 1941 р. переїхав в Північний Кавказ, а восени 1942 р. повернувся в Україну і поселився в с. Вороновиці на Вінниччині, де його знали під псевдонімом Степовий. Знайшов роботу і згуртував місцеву молодь навколо ідеї національного визволення України.
Радянські війська повернулись у 1944 році. В Олекси Воропая, як і у багатьох його однодумців, вибір був невеликий – між смертю в сибірських таборах і дорогою світ за очі. 1944 р. разом з дружиною подався на Захід і дістався до Німеччини, де перебував в таборах для переміщених осіб Ауґсбурґа та Ольденбург.
В Ольденбурзі під псевдонімом Олекса Степовий він надрукував сім книжок ‒ «Вогні в церкві (Українські народні легенди, записані в Україні 1942-1943 pp.)», «Українські народні танці», «Звичаї нашого народу», «Ясир» та ін. Особливо цікавою є книжка «Ясир». Тут опубліковано вірші, листи, написані з німецької неволі. Події Другої світової війни автор міфологізував, а також провів паралель між страдницькими муками України XX ст. з історичними подіями XVI‒XVII ст.
У 1948 році родина переїжджає до Великої Британії. Олекса Воропай працював робітником на текстильній фабриці міста Олдем. У 1952‒1955 pp. видав «Українські народні приповідки» й «Українські народні загадки». На сторінках лондонського часопису «Визвольний шлях» надрукував статті «Етнографія ‒ наука про націю», «Цілюще зілля» та ін. У 1953 р. дослідник видав спогади про голод «В девʼяностім крузі», на які 37 разів посилається у своїй книжці про голодомор Р. Конквест. У 1957 р. учений став доктором словʼянської етнології. З 1961 року журналіст, письменник, етнограф працював на посаді старшого науковця у слов’янському відділі Національної науково-технічної бібліотеки Великобританії.
Через десять років життя на чужині захистив дисертацію «Звичаї нашого народу. Етнографія України та інших слов’янських народів та фольклор», здобув звання доктора слов’янської етнології. А в 1961 році захистив і другу дисертацію «Вивчення роду Alopekurus L. (лисохвіст). Проблеми виду та процесів видоутворення з уваги на модерну цитогенетику» і здобув звання доктора біології (ботаніки).
Олекса Іванович був членом Інституту Біологів Великобританії, Ботанічного товариства Великобританії, Королівського Інституту Антропологів (і Етнографів) Великобританії. Воропай належить до тих українців, які збагатили своєю працею і творчістю світову цивілізацію.
Головна праця О. Воропая ‒ двотомний етнографічний нарис «Звичаї нашого народу» (1966, Мюнхен), в якому ретельно дібрано звичаї та обряди різних регіонів України, що пов’язані з народним та релігійним календарями. Ця книга поєднує принципи науковості та популярності і є однією з кращих українських етнографічних праць XX ст.
У 60-70 роки праці з етнології принесли йому визнання не лише в середовищі української еміграції, а й у науковому світі Європи, його роботи друкували у США, Канаді, Франції, Німеччині, Англії.
Помер Олекса Воропай 1989 року.
Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: листопад, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse