22 вересня народився Олександр Опанасович Потебня

У 1874 році захистив докторську дисертацію «Из записок по русской грамматике». То була капітальна, суто лінгвістична праця, яка зробила переворот у вітчизняній філології. На великому фактичному матеріалі (писемні пам’ятки, споріднені слов’янські й неслов'янські мови) вчений пояснив багато мовних явищ, історію становлення і розвитку окремих граматичних категорій, показав зміни у структурі російської, української та інших слов'янських мов. Починаючи з 1875 р. він професор Харківського університету, завідувач кафедри російської словесності та лідер харківської школи мовознавства.

О. Потебня випередив сучасне йому мовознавство. Він проник у суть та еволюцію мови так глибоко, як до нього не проникав жоден учений.

О. Потебня розглядав мову насамперед як засіб упорядкування людиною вражень від довкілля, як інструмент пізнання світу. Слово несе не тільки значення предмета, а і попередній досвід особи та нації. Його зміст фіксується у символах фольклору і постійно відновлюється літературою.

У 1877 р. О. О. Потебня очолив Харківське історико-філологічне товариство, напрямом роботи якого було вивчення історії України, її мови, культури, етнографії. За ґрунтовністю розробок це було одне з найповніших провінційних наукових товариств. Олександр Опанасович Потебня був також редактором та видавцем творів письменників Гулака-Артемовського, Квітки-Основ'яненка і Манжури. Він перекладав «Одіссею» українською мовою, а серед найвідоміших його наукових праць був коментар до «Слова о полку Ігоревім». Вчений бачив мову нерозривно пов’язаною з культурою народу. Оскільки творцем мови є народ, то вона уявлялася вченому витвором «народного духу», але водночас і тим, що зумовлює специфіку світосприймання та світогляду кожного народу.

Потебня вивів концепцію про три аспекти слова: форму, значення і внутрішню форму.

Олександр Потебня був одним із засновників Харківської громади, Харківського історико-філологічного товариства. Виступив основоположником психологічного напряму в слов'янському мовознавстві. Олександр Опанасович розглядав питання історії української мови та української діалектології. Виступив творцем лінгвістичної поетики, зробив вагомий внесок у вивченні етнографії та народної поетичної творчості. У 80-х рр. О. О. Потебня зосереджується на народній творчості. Дві його праці «Пояснення малоросійських і споріднених народних пісень» та розгляд збірника українського поета, вченого й педагога Я. Ф. Головацького «Народні пісні Галицької і Угорської Русі» мають важливе теоретичне значення для фольклористики.

Відповідно до умов наукової роботи в тогочасній Україні О. О. Потебня викладав в університеті та писав свої праці російською мовою. І лише поетичні спроби вченого засвідчили його глибоке знання української народної творчості та любов до рідної мови. Спадщина Потебні обіймає й суспільно-політичні питання, зокрема теорію нації. Націоналізм він витлумачував як світогляд, що визнає і шанує національне розмаїття людства.

Вченому належать праці із загального мовознавства, фонетики, наголосу, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв'язок мови й мислення тощо. Серед них особливе місце мають фундаментальні праці: двотомник «Пояснення малоросійських і споріднених народних пісень» (1883-1888) і чотиритомник «Із записок з російської граматики» (перші два томи видані в 1874 і 1888 рр., останні – посмертно, 1889 і 1941 рр.).

Наприкінці ХІХ ст. у Харкові було видано ще одну працю Олександра Опанасовича Потебні «З лекцій з теорії словесності. Байка. Прислів'я. Приказка» (1894). Окремі замітки вченого до теорії народної поезії було зібрано й опубліковано у 1905 р. в Харкові під загальною назвою «З теорії словесності».

Потебня заклав підвалини східнослов’янської діалектології як самостійної галузі досліджень.

Спадщина О. О. Потебні обіймає й суспільно-політичні питання, зокрема теорію нації. Націоналізм він витлумачував як світогляд, що визнає і шанує національне розмаїття людства. «Ідея національності, – писав учений, – здатна сприяти людському поступу, якщо вона стверджує взаємоповагу права народів на самостійне існування та розвиток, коли ж через цю ідею стверджують зверхність однієї спільноти над іншою, вона набуває реакційного змісту». Рівноправність і взаємоповага, вважав О. О. Потебня, мають бути основою взаємин між народами.

Протестуючи проти національного гноблення, обґрунтовував право кожного народу розвивати свою культуру рідною мовою, бо «немає мови й наріччя, які б не були здатні стати знаряддям необмежено різноманітної й глибокої думки». Діти мають здобувати освіту рідною, а не чужою мовою. Денаціоналізацію О. О. Потебня прирівнював до духовного розтління (стаття «Мова і народність», 1895).

Глибина ідей вченого розкрилася лише у ХХ ст. Завдяки видатному вченому українська філологія завоювала авторитет у слов'янському світі, вийшла на загальноєвропейський рівень.

Помер видатний лінгвіст у 1891 році в Харкові

Олександр Потебня сформувався як людина в родовій традиції, а всі його наукові досягнення стали результатом глибокого вивчення реліктів культурної традиції рідного народу. Саме в традиційній основі народної культури – джерело непроминущої цінності й вселюдського значення наукових осягнень велетня думки й слова, як назвав О. Потебню М. Сумцов.

Іменем Олександра Опанасовича названо вулицю в центрі Харкова, Інститут мовознавства НАН України в Києві, а в рідному селі поставлено пам'ятник і відкрито музей.

Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел

Перевірено: вересень, 2025