19 серпня народився Олесь Васильович Донченко

У березні 1924 року комсомольця Олеся  Донченка забрали в Червону армію, в Першу Червонокозачу кавалерійську дивізію. Служив спершу червоним козаком, тобто кіннотником, потім полковим навчителем.

У жовтні 1926-го Олесь Донченко демобілізувався, перебрався до Харкова і пішов працювати в сектор юнацької літератури Державного видавництва України. Кінець двадцятих років у творчості Олеся Донченка можна з повним правом назвати роками пошуків. Молодий, окрилений першими успіхами письменник пише дуже багато: ліричні вірші, поеми, казки, віршовані оповідання для дітей, п’єси, повісті, оповідання для дорослих. У всіх жанрах він пробує свої сили, поки що не знаючи, якому з них віддати перевагу.  З 1922 року він друкувався в столичній пресі, вступив до Спілки селянських письменників «Плуг» (інших літорганізацій тоді ще не було). Поки Олесь Васильович служив у війську, видавництво довго й нудно готувало його першу збірку віршів «Червона писанка» (1926), тож коли вона вийшла, молодий поет готовий був зректися частини творів. Згодом вийшла його друга й остання збірка віршів «Околиці» (1928).

У Харкові він вступає в письменницьку організацію «Молодняк», що утворилася з письменників-комсомольців у листопаді 1926 року і вела гостру боротьбу проти ворожої ідеології, занепадницько-міщанських проявів в українській літературі. О. Донченко наполегливо вчиться літературної майстерності у класиків і у колег-письменників, які вже мали більший досвід. Зокрема великий вплив на нього мала поезія Володимира Сосюри. Серед безлічі найрізноманітніших за змістом та жанром творів цього періоду, які мають на собі печать учнівства, можна виділити кілька помітніших. Це збірка віршів «Околиці», п’єса «Комсомольська глушина» (1926), повісті «Сурми», «Дим над Яругами» (1929), поеми «Червоноармієць», «Батрак», «Сількор», «Поема про золотий шум». Згодом О. Донченко сам зрозумів хибність ідейного звучання і недосконалість цих творів. Прозовою родзинкою першого сезону журналу стала його повість «Золотий павучок», яка викликала цілі дискусії в газеті «Комсомолець України». 1928 року повість вийшла окремим виданням, 1929-го її перевидали так само п’ятитисячним накладом (плюс оповідання «Сурми»), однак автора накрила хвиля злої критики. Письменника, який наважився порушити питання любові й сексу в житті комсомольців, звинуватили в порнографії.

Остання його «доросла» повість «Дим над яругами» вийшла 1929 року, коли й перевидання «Золотого павучка». Тоді ж таки, 1930 року, Донченко перейшов із «Молодняка» до «Пролітфронту», що його зорганізував Микола Хвильовий. То був зухвалий і помітний демарш десятка найкращих комсомольських письменників. Та «Пролітфронт» проіснував менше ніж рік, в січні 1931-го організація саморозпустилася.

Від початку 1930-х років Донченко відходить у дитячу літературу, яка йому особливо вдається. Олесь Донченко написав понад сотню книжок для дітей, а ще він автор сценарію до одного з перших українських мультфільмів «Тук-тук та його приятель Жук» (1935).

Найкращими творами передвоєнних років були пригодницькі повісті для дітей «Школа над морем», «Лукія» та «Карафуто».

Другу світову війну О. В. Донченко провів в евакуації в Казахстані. Писати великі прозові твори було ніколи. Війна вимагала негайно відгукуватися на важливі події, і Донченко майже цілком віддається кореспондентській діяльності. З-під його пера виходять статті, нариси, фейлетони, оповідання, в яких прославляється героїзм воїнів на фронтах. Найкращий твір періоду війни — повість «Серце беркута» (1944 р.). Невелика за обсягом повість читається з захопленням.

У лютому 1944 року Олесь Донченко повернувся з евакуації у Харків, а згодом узагалі перебрався в рідні Лубни. Олесь Васильович і сам часто відвідував школи, був присутній на уроках, на піонерських зборах і святах, читав шкільні газети та рукописні літературні журнали, виступав із читанням власних творів, розповідав дітям про специфіку письменницької праці. Тож не дивно, що саме в цей час з-під його пера виходять твори переважно шкільної тематики. Серед них особливою любов'ю читачів користуються повість «Юрко Васюта» (1950 р.) та роман «Золота медаль» (1950 р.) та інші.

Олесь Васильович помер навесні 1954 року, маючи лише 52 роки.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: серпень, 2025