24 вересня народився Михайло Корнійович Чалий

Михайло закінчив гімназію у 1840 році, вступив до Київського університету (словесне відділення, казенним коштом). Першокурсник мав щастя купити «Кобзар» Т. Шевченка і захопився творчістю Тараса Григоровича, історією його життя. У 1844 р. він закінчив університет і почалася тридцятирічна педагогічна діяльність Михайла Чалого.

Упродовж восьми років він викладав словесність у Немирівській гімназії, де познайомився і потоваришував із викладачем малювання Іваном Сошенком, від якого немало дізнався про Тараса Шевченка, почав дослідження їхнього листування. Кожного літа Чалий відвідував місця, пов’язані з іменем Шевченка. Протягом життя він обійшов усі місця, де бував Кобзар, відвідав Хортицю та Олександрівськ. З 1852 р. Михайло Чалий почав працювати у Другій київській гімназії: спочатку вчителем словесності, потім – інспектором гімназії, згодом за відсутності директора, виконував обов'язки керівника гімназії.

Михайло Чалий жив і працював у часи бездержавності України, коли  навіть згадка про неї та її діячів каралася. І хоча він відверто не виявляв своєї прихильності до українства, але з багатьма українськими діячами підтримував зв’язки, зокрема, приятелював з Іваном Сошенком. Після смерті його дружини Чалий запросив художника працювати до Києва. Саме Сошенко познайомив Чалого з Тарасом Шевченком. У Києві на квартирі Сошенка відбулося знайомство Чалого з Тарасом Шевченком, про що Михайло Корнійович згадував так: «Це було в Успенський піст, друзів я застав за сніданком, який у зв'язку з постом був доволі скудним… Висока довга пляшка з горілкою та по половині солоного платаного судака, яким вони ласували без допомоги ножа».

У Києві у 1859 р. на вул. Гоголівській, 9  Михайло Чалий купив власний будинок, у якому мешкав до 1907 р. У цьому ж будинку під час останнього приїзду до Києва 1859 року бував і Тарас Шевченко.

Чалий – співорганізатор похорону Т. Шевченка в Україні. Михайло Чалий разом з Іваном Сошенком та іншими українськими інтелігентами був на перепохованні поета. Біля труни Тараса Шевченка Чалий прочитав промову. Після цієї події його кар’єра в Києві закінчилася. 19 грудня 1861 року наказом міністра народної освіти М. Чалий був призначений директором Білоцерківської гімназії. За його ж спогадами, до Білої Церкви їхав із невеликим бажанням. Для нього таке «підвищення» було, по суті, засланням ‒ Михайла Чалого змусили покинути Київ. Поселився  при гімназії у квартирі, де вже кілька років не робився ремонт. Зустріли нового директора  не дуже привітно, особливо ‒ власник Білої Церкви Владислав Браницький. Граф назвав його «хлопоманом, який усіх селян збунтує». Браницький був проти того, щоб Чалий обіймав посаду директора гімназії, але призначення вже відбулося. Директорування Михайла Чалого в Білоцерківській гімназії припало на час змін у загальнодержавному устрої Російської імперії, коли виникла нагальна потреба вирішення соціальних, національних та культурно-освітніх питань. Попри різні перешкоди, Михайлові Чалому вдалося значно оновити педагогічний склад. У гімназію прийшли молоді здібні педагоги – здебільшого колишні учні Чалого з 2-ї Київської гімназії та інших закладів.

15 листопада 1869 року Михайло Чалий був переведений на посаду директора Ніжинського ліцею князя Безбородька та Ніжинської гімназії. У 1875 р. він звільнився зі служби й вийшов на пенсію. За заслуги по службі М. Чалий був у різні роки нагороджений орденом святого Станіслава ІІ ступеня, орденом святої Анни ІІ ступеня, орденом святої Анни ІІ ступеня з імператорською короною, орденом святого Володимира ІІІ ступеня

По закінченні педагогічної служби у 1875 р. Михайло Чалий оселяється в Києві й починає літературно-публіцистичну діяльність, впорядковує свої спогади. Тоді ж з’явилася його головна праця – біографія Тараса Шевченка «Жизнь и произведения Тараса Шевченко», що здобула йому широку відомість в українських колах. Ця книга довго вважалася найкращою біографією Кобзаря. З коментарів до цього життєпису  можна відстежити  й погляди самого Чалого, а  також і ті процеси, які відбувалися в тогочасному суспільстві.

Цікавою є розвідка про відвідини Шевченком цукрового заводу Симиренків. До останніх днів енергійний, рішучий 90-літній Михайло Корнійович продовжував друкуватися, охоче розповідав про Шевченка. Він «ніколи не виставлявся зі своїми переконаннями», називаючи себе «стихійним органічним українцем».

Ідеали талановитого педагога й публіциста М. Чалого формувалися в 50-ті роки XIX століття ‒ у часи народництва, козакофільства та боротьби за звільнення народу від кріпацтва. М. Чалий займався літературою, публіцистикою. У журналі «Киевская старина», постійним співробітником якого він був, Чалий надрукував першу частину своїх спогадів (1889 р.),  а в 1892-1893 рр. – другу їх частину. У 1900 році в цьому ж часописі опубліковані його спогади про 2-гу Київську та Білоцерківську гімназії. Серед інших праць М. Чалого слід згадати такі, як «И. Сошенко. Биографический очерк» (1877 р.),  «Записки украинца о польском восстании 1863 года», спогади про вчителя Білоцерківської гімназії Андрія Дикого та інші.

У відділі рукописів Інституту літератури зберігся особистий архів Михайла Чалого, в якому є й спогади його двоюрідної онуки Маргарити Волковської. Вона згадує, що Чалий, на перший погляд, здавався людиною суворою, але насправді він був добрим і вимогливим педагогом.

В останні роки життя Чалий, за спогадами деяких своїх сучасників, мало з'являвся на людях, відсторонився від громадського життя, навіть не ходив на панахиди по Тарасу Шевченку. А в пам’яті інших (як, приміром, згадував Дмитро Дорошенко – відомий історик, педагог, політичний діяч) він залишився «стародавнім козацьким полковником або й гетьманом… Таким же твердим, кремезним козаком був Михайло Корнійович у своєму довгому житті».

Помер 90-річний Михайло Чалий у Києві 6 (19 лютого) 1907 року. Похований на Байковому кладовищі.

У 2011 році вперше з 1882 року було перевидано першу біографію Тараса Шевченка українською мовою та з відповідними коментарями доктора філологічних наук Валерії Смілянської.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел