2 жовтня  народився Іван Багряний (справжнє ім'я Лозов'яга Іван Павлович)

У 1920 році вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім ‒ до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю. У 1922 році в житті Івана Багряного почався період трудової діяльності та активного громадсько-політичного життя: він був замполітом цукроварні, окружним політичним інспектором в Охтирській міліції, вчителем малювання в колонії для безпритульних і сиріт.

У 1925 році працював у Кам'янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон», у якій були опубліковані перші вірші Івана Багряного. Цього ж року під псевдонімом І. Полярний власними силами видав в Охтирці невелику збірку «Чорні силуети: П'ять оповідань».У 1926 році вступив до Київського художнього інституту. Навчаючись там, вступив до опозиційного літературного об'єднання МАРС. Тоді Іван Багряний активно працював і друкувався в журналах «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях» та інших.

1920-х роках вийшла низка його поетичних творів. У 1929 році за власний кошт видав віршовану поему «Ave Maria», яку цензура заборонила майже миттєво і вилучила з книготоргівлі. У 1930 році вийшов історичний роман у віршах Івана Багряного «Скелька». 16 квітня 1932 року його заарештували в Харкові й звинуватили «у проведенні контрреволюційної агітації». 11 місяців Іван Багряний пробув у камері поодинокого ув'язнення у внутрішній тюрмі ГПУ, потім його звільнили з-під варти й на три роки відправили до спецпоселень Далекого Сходу. Звідти він пробував втекти, але по дорозі його спіймали. За спробу втечі Іван Багряний отримав новий термін ‒ 3 роки.

Після повернення, 16 червня 1938-го заарештований вдруге – цього разу за «участь у націоналістичній контрреволюційній організації». Обвинувальний вирок не підписав і після двох років в'язниці (83 дні провів у камері смертників) восени 1940-го через брак доказів був випущений на волю. Іван Павлович пережите описав в автобіографічному романі «Сад Гетсиманський» (1950).

Під час Другої світової війни Іван Багряний писав пісні на патріотичні теми, статті різноманітного характеру, малював карикатури та плакати агітаційного призначення. Одночасно він брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР) та у розробці її програмових документів.

У 1944 році Іван Багряний написав один з своїх найвідоміших творів ‒ роман «Звіролови» (згодом відомий як «Тигролови») за два тижні. Переховуючись у конспіративній квартирі знайомого на Львівщині, він створив рукопис. Друкована версія була готова 16 грудня 1943 р. Один примірник Багряний відіслав у журнал «Вечірня година», а другий — на літературний конкурс, оголошений «Українським видавництвом». В конкурсі він розділив перемогу з повістю Тодося Осьмачки «Старший боярин».

У 1945 році письменник виїхав до столиці Незалежної Хорватської Держави Загреба, а потім ‒ емігрував до Німеччини. Його памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» (1946) набув великого розголосу і став одним із тих документів, що змінили на Заході ставлення до проблеми «переміщених осіб». Редагував газету «Українські вісті», заснував Українську революційно-демократичну партію (1948), був головою виконавчого органу Української Національної Ради та заступником президента УНР. Виступав за консолідацію українського патріотичного руху.

Помер письменник у 25 серпня 1963 році й похований у Новому Ульмі (Німеччина). 1965 року на могилі Івана Багряного встановлено пам'ятник (скульптор Лео Мол). На надгробку вибиті рядки з поеми Багряного «Мечоносці»: «Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами».

Івана Багряного українці почали вільно читати лише з 1991-го, через 28 років після його смерті.

1996 року в  США, м. Детройт засновано Фундацію імені Івана Багряного.

З нагоди 90-річчя з дня народження письменника, у 1996 році, засновано літературну премію імені Івана Багряного. Серед її перших лауреатів – Іван Дзюба.

25 вересня 2007 року введено в обіг ювілейну монету «Іван Багряний» із серії «Видатні особистості України» номіналом 2 гривні з нейзильберу, якість – «спеціальний анциркулейтед», тираж – 35 000 штук у капсулах.

У 2007 р. з'явилася бібліотека імені Івана Багряного для дітей у Солом'янському районі Києва.

25 серпня 2016 року в Охтирці було відкрито меморіальну дошку на рідному обійсті Лозов'ягіних та 6 липня 2018 року у м. Краснопіллі на Сумщині відкрито пам'ятний знак на стіні гуртожитку Краснопільського ДПТНЗ «Краснопільське ПТУ», де юний Іван Лозов'яга у 20-х роках XX століття навчався малярської та гончарній справі.

2 жовтня 2017 року у м. Охтирці було відкрито пам'ятник Івану Багряному.

Іменем Івана Багряного названі  провулок в Житомирі та вулиця в містах: Борисполі, Бучі, Дніпрі, Жмеринці, Києві, Ковелі, Лебедині, Овручі, Полтаві, Стрий, Суми, Умані, Шостці, Христинівка.

На його честь також названо 87 курінь Уладу Пластунів Юнаків та Пластунок Юначок (УПЮ) імені Івана Багряного.

13 липня 2023 року в рамках дерусифікації рішенням Київської міської ради на честь Івана Багряного перейменовано парк у м. Києві.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел