Embedded Files
Український актор та режисер Володимир Григорович Грипич народився 2 вересня 1923 року в селищі Опішня Полтавської області, але дитинство провів у Харкові. Уже в дитинстві Володимир полюбляв відвідувати кіно, цирк і театр, де й витрачав усі зекономлені кошти. Неабияку радість йому приносили шкільні гуртки. Перепробувавши майже всі, хлопець віддав перевагу шкільному театру, який і привів його до драмгуртка міського Палацу піонерів. Там регулярно проводилися творчі зустрічі з провідними харківськими артистами, культурні походи в театр, обговорення спектаклів у присутності режисерів та акторів. Це все неабияк збагачувало і розвивало творчі смаки маленького Володі.
У 1944 році Володимир Грипич вступив до Харківського театрального інституту, де був оточений видатними артистами. Там він 1949 року закінчив акторський (клас О. Сердюка) та режисерський (клас М. Крушельницького) факультети.
У різні роки, на посаді головного режисера, здійснював творче керівництво Волинським, Тернопільським (1957-1962), Одеським, Львівським, Рівненським, Донецьким, Чернівецьким, Запорізьким (1962-1983) музично-драматичними театрами.
В останні роки (1984-2005) ‒ художній керівник і головний режисер Чернігівського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка.
Тут у 1984-2003 роках він працював художнім керівником Чернігівського українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. Інсценізував і поставив близько тридцяти вистав, таких як «Іваном звуть його» за кіноповістю О. Довженка «Повість полум'яних літ», «Княжна Чорна» за романом Д. Міщенка «Сіверяни», «Пам'ятай» чеського драматурга Р. Йона, «Операція «Багатожонець» А. Делендика, «Не судилося» та «Майська ніч» М. Старицького, «Святий і грішний» М. Варфоломієва, «Майстри часу» І. Кочерги, «Лиха іскра поле спалить і сама щезне» за п'єсою І. Карпенка-Карого та інші. Значною подією в культурному житті Чернігівщини стала його постановка історичної драми «Чернігівка» за однойменною повістю-бувальщиною М. Костомарова.
У своїх роботах Володимир Григорович поєднував естетику реалістичного та умовного театру. Багатьом його виставам притаманні героїко-реалістичний пафос, виражений національний колорит, фольклорно-поетична образність. В одному інтерв'ю на запитання про його принципи в роботі над виставами режисер відповів: «…театр повинен бути емоційним. Я не мислю собі іншого театру. Якщо театр не впливає на емоції людини, а через них на її розум, – він непотрібний».
Протягом п'ятдесяти шести плідних творчих років талановитий майстер режисури створив цілий ряд прекрасних постановок на театральних сценах України. 1972 року здійснив постановку фільму-спектаклю «Дума про любов» студії «Укртелефільм» (за повістю М. Стельмаха) на базі Чернівецького театру імені О.Кобилянської.
Він отримав багато нагород і звань, серед яких Народний артист СРСР, лауреат премій імені І. П. Котляревського, М. Коцюбинського, О. Д. Попова та інших.
За високі творчі досягнення і значний внесок у розвиток українського національного театрального мистецтва Володимир Грипич був відзначений державними нагородами. У 1960 році він отримав почесне звання «Заслужений артист України», у 1972 році – «Народний артист України», у 1979 році – «Народний артист СРСР».
Володимир Грипич – лауреат Державної премії імені О. Д. Попова (1980), обласної премії імені М. М. Коцюбинського (1993), премії Національної спілки театральних діячів України «Наш родовід» (1996), державної премії імені І. П. Котляревського (1998). А в 1999 році його було нагороджено відзнакою Президента України – орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Помер 6 вересня 2005 року в Чернігові.
Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел
Перевірено: вересень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse