15 жовтня народився Дмитро Омелянович Луценко

Коли почалася Друга світова війна, пішов на фронт. Спочатку він був автоматником розвідувальної роти, а потім став літературним працівником дивізійної газети «За победу». 8 травня, за день до закінчення Другої світової війни, на косі Фріш-Нерунг у Східній Пруссії – був тяжко поранений. Від контузії – майже втратив слух і не міг говорити. Через набуті травми отримав інвалідність – певний час страждав від глухонімоти.

Після госпіталю Дмитро Луценко повернувся в інститут. Матеріальна скрута та безквартир’я спонукали його до пошуку заробітку й привели до редакцій газет «Сільські вісті» та «Молодь України». Згодом поета призначили кореспондентом Всесоюзного радіо по Україні. Метушлива кореспондентська робота з частими розїздами забирала денний час, тому свої ліричні вірші він писав здебільшого вночі. Відтоді й повелось – прокидався о четвертій ранку і брався за перо.

У 1962 р. вийшла перша збірка поезій «Дарую людям пісню», яку  благословив Володимир Сосюра. У творчому доробку поета – понад десять поетичних збірок. Його твори перекладені багатьма мовами світу.

Вищим творчим покликанням поета-лірика все ж стала – пісня. Понад 300 його поезій стали піснями. Музику до віршів Дмитра Луценка створювали Платон Майборода, Ігор Шамо, Олександр Білаш та інші відомі композитори. Шевченківським лауреатом Дмитро Луценко став разом з композитором Ігорем Шамо за пісню «Києве мій»  у 1976 р.  Гроші від премії переказали до дитячих будинків Києва.

Спершу Ігор Шамо створив музику, а Дмитро Омелянович Луценко написав слова. Пісня – гімн Києва народилася за одну ніч. Поет сам був дуже музичним: грав на гітарі й мандоліні.

У 1974 році Дмитро Омелянович отримав звання «Заслужений діяч мистецтв України.

Пісні на слова Луценка виконували Д. Гнатюк, А. Мокренко, Д. Петриненко, Н. Матвієнко, хорова капела «Думка», Державний український народний хор імені Г. Верьовки. Вони і зараз часто звучать в ефірі радіо та телебачення.

Дмитро Луценко нагороджений медаллю «За відвагу» (1943), він став кавалером ордена «Червоної Зірки» (1944), ордена Вітчизняної війни І ступеня (1985), ордена «Дружби народів». У 1974 році Д. Луценку надано звання – Заслужений митець УРСР. У 1976 році він разом з композитором І. Шамо став лауреатом Державної премії імені Т. Г. Шевченка. З восьмого жовтня 2015 року Дмитро Луценко – почесний громадянин міста Києва.

Помер Дмитро Омелянович Луценко 16 січня 1989 р. – від восьмого інфаркту…

У 1998 році його ім'ям було названо середню школу № 197 у м. Києві, де поет неодноразово виступав і де тривалий час працювала бібліотекарем його дружина – Тамара Іванівна. У сільському краєзнавчому музеї Березової Рудки – відкрито кімнату-музей поета і встановлено меморіальну дошку. Меморіальна дошка також встановлена на будинку в Києві, де поет мешкав останні 15 років.

У архівному фонді Національного радіо України зберігається понад 300 записів пісень на тексти Дмитра Луценка.

У жовтні 2001 року було засновано літературно-мистецьку премію імені Дмитра Луценка – «Осіннє золото», яку вручають найкращим співакам, композиторам, поетам.Першими її лауреатами стали народні артисти України – Раїса Кириченко та Анатолій Пашкевич.

В знак вшанування памʼяті Дмитра Луценка у 2006 році було випущено пам'ятні монети номіналом 5 та 2 гривні.  Ім'ям Дмитра Луценка названа одна з київських вулиць.

Згідно з рішенням Київської міської ради від 13 листопада 2014 р. пісня «Як тебе не любити, Києве мій» на вірші Д. Луценка та музику І. Шамо була затверджена Гімном територіальної громади міста Києва.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел