«Україно моя, мені у світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути та ніжність твою берегти».
Андрій Малишко «Україно моя!»
Видатний український поет, перекладач, літературний критик Андрія Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 року в місті Обухів на Київщині. Андрій Самійлович походив з козацького роду. Андрій був наймолодшою, тобто одинадцятою дитиною в сім’ї. Звичайно, великій родині виживати у скрутні часи було нелегко, тому батько займався чоботарським ремеслом, а під час посухи їхав до Таврії на заробітки. Змалку мама хлопчика співала йому пісні по вечорах. І так йому той спів запав у душу, що малий Андрій вже тоді захотів пов'язати своє життя з творчістю.
Навчався Андрій у селі де народився, в трудовій школі (1920-1927 рр.). Проявляв себе як старанний учень та по закінченні вступив до медичного технікуму. Не дивлячись на те що навчання його не було напряму пов’язане з творчістю, Андрій мав до нього великий потяг, що і стало вирішальним при виборі вищого навчального закладу. Хлопець вступив до Київського інституту народної освіти (зараз Київський національний університет ім. Т. Шевченка) та обрав для себе літературний факультет. У роки навчання в університеті хлопець вчився сумлінно та проявляв себе як старанний студент. Одним із викладачів Андрія був Максим Рильський, який викладав та вів уроки літературної студії.
У 1930 році ще під час навчання Андрій опублікував свої перші вірші в журналах: «Молодий більшовик» і «Глобус». А через два роки, у 1932 р. одразу після закінчення університету почав працювати вчителем у місті Овруч що в Житомирській області. У 1934 р. відправився служити до армії, а через рік, після повернення додому вирішив переїхати до Харкова, де влаштувався на роботу журналістом. Був залучений до роботи у газеті «Комсомолець України», «Літературна газета», та в журналі «Молодий більшовик», де свого часу друкували і його власні вірші.
За п’ять років, між 1935-1940 роками, Андрій Малишко сумлінно працював на ниві літератури, і як результат було опубліковано декілька його збірників, серед яких: «Батьківщина» написана у 1936 році, «Лірика» та «З життя книги» побачили світ у 1938 р., вже через рік було видано збірку «Народження синів», а також у 1940 р. «Березань» та інші. Паралельно поет працював над створенням поем «Трипілля», «Кармалюк», «Думка про козака Данила».
Проте поет жив і творив у добу сталінського режиму, а тому змушений був віддати значну данину своєму складному часові: багато його поезій були ідеологічно тенденційними, в них оспівувалося трудове життя країни («Урожай», «Учитель»), недавнє революційне минуле («Бронепоїзд», «Заспів про Боженка»), культурна спадщина («Пам'ятник Тарасові» та інші). Ця поезія була пройнята героїко-романтичним пафосом, що відповідав тодішній атмосфері в країні, яка будувала «суспільство сталінського казарменого соціалізму» і нівелювала особистість.
В період Другої світової війни Андрій був залучений як воєнний кореспондент у газетах: «Красная Армия», «За честь Батьківщини» та в одній з партизанських газет «За Радянську Україну». В цей період видав ще деякі збірки: «До бою вставайте» (1941), «Україно моя!» (1942), яка публікувалася аж два рази, далі були «Понад пожари» (1942) та інші. Потрібно зазначити, що збірник «Моя Україно» по праву є одним з найбільш колоритних явищ за історію цієї війни. Не дивлячись на воєнний стан, усі громадяни в міру можливості читали ці вірші, які підтримували та не давали вогнику надії погаснути у їх душі.
По завершенні війни він влаштувався на роботу і починаючи з 1944 р. обіймав посаду відповідального редактора у журналі «Дніпро» включно до 1947 р. У цьому ж році написав поему «Прометей» за яку його нагородили Сталінською премією.
Андрій Самійлович Малишко – одна з найяскравіших зірок в українській літературі ХХ століття. Поет могутнього ліричного обдарування. Людина рідкісного душевного багатства, полум’яного темпераменту, шаленого темпу життя.
Найпродуктивніший етап у творчості поета – етап ліричної пісенної творчості.Збірка «Що записано мною» (1956) поєднала тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959 р.) – «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі» (справжній ліричний гімн молодості, коханню); у збірці «Полудень віку» (1960) – «Вчителька»... У їх озвученні поету допомагали такі музичні корифеї, як брати Майбороди (тільки з композитором Платоном Майбородою були створені понад 30 пісень: «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі...», «Ти, моя вірна любов», «Стежина», «Вчителько моя», «Пісня про рушник», «Гаї шумлять біля потоку», «Журавлі», «Білі каштани», «Колискова», «Пролягла доріженька»), Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С. Козак, О. Білаш.
Малишко залишив нам не тільки пісенну й поетичну спадщину, він також є автором значної кількості публіцистичних та літературно-критичних творів.
Письменник – автор текстів пісень до фільмів: «Макар Нечай» (1940), «Богдан Хмельницький» (1941), «Роки молодії» (1942), «Щедре літо» (1950 р.), «Долина синіх скель» (1956), «Лілея», «Таврія» (1959), «Чорноморочка» (1960), «Абітурієнтка» (1973). А також сценарії до кінокартин: «Навіки з російським народом» (1954), «Квітуча Україна» (1961), «Ми з України» (1962).
Автор близько 50 поетичних збірок. Його ім’я давно вже вписане червоними літерами в історію української культури, а його вірші покладені на музику збагатили золотий фонд української пісні, уквітчали сучасну літературу й стали візитівкою українців у світі.
Поезії Андрія Самійловича перекладені багатьма мовами світу.
Андрій Самійлович Малишко залишив нам не лише пісенну й поетичну спадщину, він також є автором багатьох публіцистичних та літературно-критичних творів. Доволі плідною була і його перекладацька діяльність. Переклав ряд творів Г. Гейне, Янки Купали та ін.
Проживав поет у Києві, у будинку письменників «Роліт». Помер Андрій Самійлович 17 лютого 1970 року у Феофанії. Причиною смерті став інфаркт. Похований на Байковому кладовищі. Працював А. С. Малишко до останнього, так, ще за два тижні до своєї смерті він написав твір «Стежина», в якому відобразив всі свої думки, які роїлися в його голові на той період. Про сенс існування та «стежину» людського життя, по якій проходить кожна людина від початку й до кінця.
І варто пам’ятати, що Андрій Самійлович Малишко понад усе любив Україну та українців, бо ж заповіт залишив по собі: «Щоб Україні була свобода!!!»
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел