Embedded Files
Видатний вчений у галузі механіки, батько теоретичної механіки, основоположник теорії міцності матеріалів, теорії пружності та коливань, один з організаторів і перших академіків Української академії наук (УАН), автор відомої теорії балок Степан Прокопович Тимошенко народився 22 грудня 1878 року у селі Шпотівка на Сумщині.
Степан Прокопович навчався в Роменському реальному училищі. У 1896-1901 рр. здобував вищу освіту в Санкт-Петербурзькому інституті інженерів шляхів сполучення, де і залишився асистентом механічної лабораторії. У 1905 році на рік молодого вченого відправили до Інституту прикладної механіки Геттінгенського університету (Німеччина), де він познайомився з відомим німецьким механіком і фізиком Людвігом Прандтлем. Досліджуючи бокову стійкість двотаврової балки в умовах кручення, він вивів рівняння кручення і сформулював умови стійкості балки. Ці дослідження були використані у його дисертаційній роботі.
У 1906 р. Степан Тимошенко повертається в Україну та стає професором кафедри опору Київського політехнічного інституту. У травні 1907 року Степан Прокопович захистив дисертацію у Київському політехнічному інституті на ступінь ад'юнкта прикладної механіки. Його діяльність як професора Київського політехнічного інституту була надзвичайно плідною й багатогранною. Він розширив і устаткував новими дослідними машинами лабораторію механічних випробувань, започаткував викладання курсу теорії пружності, оновив курс опору матеріалів та методику його викладання, написав для нього підручник, який спочатку був виданий у літографованому вигляді в 1908 році, а надрукований пізніше в 1911 році. Цей унікальний підручник з опору матеріалів пізніше був перекладений багатьма мовами та неодноразово перевидавався протягом півстоліття.
1909 року Степана Тимошенка обрали деканом інженерного відділення. Попри завантаженість адміністративною та викладацькою роботою він продовжує інтенсивну наукову роботу, завершує монографію «Про стійкість пружних систем» (1910), у якій розглядає енергетичний підхід до проблем стійкості. Ця робота була відзначена премією видатного механіка Д. І. Журавського.
У 1911 році Степан Тимошенко підтримує антиурядові студентські протести, підписавши лист проти міністра просвіти реакціонера Кіссо, за що його звільняють. Вчений повертається до Петербурга, де продовжує свої наукові дослідження, виступає консультантом спорудження військово-морського флоту.
Революційні зміни в Україні 1917 року повертають Степана Тимошенка на посаду професора Київського політехнічного інституту. У 1918 році він допомагає академіку В. Вернадському започаткувати Українську академію наук, у якій вперше у світовій практиці в число академічних наук були введені технічні науки. Восени 1918 року він був призначений одним з 12 академіків Української академії наук та очолив організований ним Інститут технічної механіки УАН (нині Інститут механіки імені С. П. Тимошенка НАН України). Однак після окупації Києва армією Денікіна йому довелося евакуюватися.
У 1920 році Степана Тимошенка обрали професором кафедри опору матеріалів Загребського політехнічного інституту. Без його книжок не обходилося жодне будівництво висотних будинків, мостів чи літаків. Кращого фахівця з опору матеріалів, коливань та вібрацій не було.
У 1922 році вчений переїжджає до США, де стає науковим консультантом компанії «Вестінгауз». З 1927 року – професор Мічиганського університету; організатор відділу прикладної механіки при Американському товаристві інженерів-механіків. У 1936 році очолив кафедру механіки Стенфордського університету. З 1940 року – дійсний член Національної Академії наук США.
Обирався закордонним членом Академії наук СРСР (1928), Польської (1935), Французької (1938), Італійської (1948) академій наук; відзначений різноманітними преміями та нагородами. У 1957 році Американське товариство інженерів-механіків встановила почесну нагороду – медаль Тимошенка. Першу медаль отримав сам вчений.
Основні напрями наукової роботи Степана Тимошенка – актуальні проблеми механіки твердого тіла, будівельної механіки й теорії споруд. Автор 150 наукових праць, зокрема «Курс опору матеріалів» (1911), «Опір матеріалів» (1930), «Прикладна теорія пружності» (1931), «Теорія пружності» (1933), «Теорія стійкості» (1936), «Теорія пластинок і оболонок» (1940), «Статика споруд» (1945), «Вища динаміка» (1948), «Історія опору матеріалів» (1953), «Стійкість стержнів, пластинок і оболонок» (1971) та ін. Підготував праці про допустимі напруження в металевих мостах.
З 1960 р. Степан Тимошенко жив у м. Вупперталь (Німеччина), де і помер 29 травня 1972 р. Похований у м. Пало-Альто (США).
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Page updated
Google Sites
Report abuse