6 січня народився Василь Стус
Український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині в селянській родині. У 1940 році разом із батьками переїхав до м. Сталіно (Донецьк), де закінчив середню школу. У 1954‒1959 pp. навчався в Сталінському педагогічному інституті за спеціальністю «Українська мова та література», після закінчення працював учителем у Таужнянській середній школі Гайворонського району Кіровоградської області. У 1963 році вступив в аспірантуру Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка АН України.
Василь Стус самотужки вивчив латину, добре знав німецьку мову, читав Гейне в оригіналі. В університеті на заняттях з німецької перекладав без словника. А відповідав завжди виключно українською. Багато читав і більшість вільного часу проводив у бібліотеці. Згодом деякі викладачі почали давати йому твори раннього Павла Тичини, Максима Рильського та заборонених авторів Розстріляного відродження.
Перша збірка віршів із напутнім словом Андрія Малишка з'явилася 1959 року в «Літературній газеті». У 1965 році під час прем'єри фільму «Тіні забутих предків» разом з В'ячеславом Чорноволом закликав глядачів: «Встаньте, хто проти тиранії!». Так митці засудили арешти української інтелігенції.
З 1966 р. і до арешту Василь Стус працює старшим інженером відділу технічної інформації проєктно-конструкторського бюро Міністерства промисловості будівельних матеріалів Києва, а потім ‒ старшим інженером проєктно-технологічного об'єднання.
У 1970 р. у брюссельському видавництві «Зимові дерева» вийшла друком друга збірка поета ‒ «Зимові дерева» (у 1968 р. поет подав рукопис цієї книги до видавництва «Радянський письменник», але, добре усвідомлюючи, що надії на видання немає, прийняв рішення про передачу її за кордон).
У цьому ж році Василь Стус видав у самвидаві свою третю експериментальну книгу віршів ‒ «Веселий цвинтар».
У січні 1972 року був заарештований органами КДБ. Київський обласний суд визнав його винним у тому, що він «...систематично виготовляв, зберігав та розповсюджував антирадянські наклепницькі документи, що завдавали шкоди радянському державному та суспільному устрою, а також займався антирадянською агітацією в усній формі» та засудив його до п'яти років таборів суворого режиму й трьох років заслання.
Улітку 1979 року був звільнений з таборів. Працював на одному із Київських заводів формувальником у ливарному цеху. Тоді ж долучився до Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод й написав кілька правозахисних документів, зокрема заяви на захист заарештованих поета Миколи Горбаля і публіциста В'ячеслава Чорновола.
Протягом 1971 ‒1980 рр. Василь Стус остаточно підготував до друку кілька варіантів збірки «Палімпсести» (у 1985 р. Г. Бьолль за цю книгу висунув Стуса на здобуття Нобелівської премії, а вперше окремим виданням вона вийшла у видавництві «Сучасність» у 1986 р.).
У 1979‒1980 pp. працював формувальником II розряду ливарного цеху на заводі ім. Паризької комуни, з 1 лютого 1980 р. і до арешту ‒ у цеху № 5 українського промислового об'єднання «Укрвзуттєпром» фабрики взуття «Спорт» намажчиком затяжного окрайка конвеєра.
Навесні 1980 року Василя Стуса заарештовують удруге. Його визнають вкрай небезпечним рецидивістом і засуджують до десяти років ув'язнення в колоніях особливо суворого режиму й п'яти років заслання. Навіть в таких умовах продовжував плідну творчу роботу, проте більшість його віршів та поем були знищені табірними наглядачами. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку.
28 серпня 1985 року Василя Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня 1985 від переохолодження. За офіційними даними причина смерті – зупинка серця.
У 1990 році в Івано-Франківську побачила світ книжка «Повернення». Того ж року в Києві вийшла збірка «Дорога болю», яку упорядкувала Михайлина Коцюбинська. Ще через рік син уже реабілітованого поета Дмитро Стус видав у Львові книжку Василя Стуса й Юрія Литвина «Передчуття. Збірка вибраних поезій». Там же згодом побачило світ кількатомне видання творів Василя Стуса.
1991 року творча спадщина Василя Стуса була визнана гідною Національної премії України імені Т. Г. Шевченка.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел