Українська поетеса, драматургиня Любов Забашта народилася 3 лютого 1918 року у місті Прилуки на Чернігівщині. Навчаючись у 4 класі Прилуцької школи № 4, почала писати вірші. У 1935 році на обласній нараді молодих літераторів у Чернігові її поезію почув і похвалив Павло Тичина. Уперше вірші Любові Василівни були надруковані в газеті «Правда Прилуччини» в 1935 році.
Після закінчення школи навчалася в Одеському водному інституті, який закінчила в 1940 році. Під час війни працювала інженером-конструктором на Рибнінській корабельні. На війні загинув її чоловік, із котрим прожила майже рік. Залишившись удовою з сином на руках, прийшла працювати на київський завод «Ленінська кузня». Заочно закінчила мовно-літературний факультет педінституту імені Горького (нині Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова). Потім працювала завідувачкою відділу поезії журналу «Дніпро».
У грудні 1956 року вийшла заміж за Андрія Малишка. Подружжя мешкало в Києві в будинку письменників «Політ», на фасаді якого 12 березня 2003 року поетесі встановили пам'ятну дошку.
Любов Забашта знана як письменниця з широким і багатогранним творчим доробком. Книжки письменниці, написані впродовж сорока років праці в літературі, вирізняються розмаїттям тем, художніх засобів і жанрів: вірші, поеми, балади, повісті, романи, драматичні та дитячі твори. Чимало віршів, покладених композиторами на музику, стали популярними піснями.
Любов Забашта ‒ авторка поетичних збірок: «Калиновий кетяг» (1956), «Квіт папороті» (1959), «Берег надії» (1974), «Київська гора» (1982), присвячених праці кораблебудівників, хліборобів, захисникам Вітчизни. Драматичні та ліро-епічні поеми: «Маруся Чурай (Дівчина з легенди)» (1968); «Роксолана (Дівчина з Рогатина)» (1971); «Леся Українка», (1973); «Софія Київська», (1982) відбивають глибокий інтерес поетеси до української історії та культури. У доробку Любові Забашти також роман «Там, за рікою, ‒ молодість» (1970), художньо-документальна повість «Будинок мого дитинства» (1983), дитяча лірика. Її творчості властивий гуманізм, віра у самовідданість і доброту людини. Тарасові Шевченку вона присвятила драматичну поему «Тернова доля», поезії «Землі Бояне славний», «Міцні, як Шевченкове слово», «Шевченко й Олдрідж» (1961) та інші.
Значним є внесок Любові Забашти в українську дитячу літературу, а отже, в українську освіту і виховання. Перша збірка віршів для дітей «Паляниця-білолиця» була опублікована в 1963 році. Пізніше вийшли друком збірки віршів для малят «Коли я виросту», «По гриби», «Пісня зеленого лісу», повість «Будинок мого дитинства» та ін.
Двадцять останніх років свого життя Любов Забашта присвятила увічненню пам'яті та творчої спадщини видатного українського поета, свого чоловіка, Андрія Малишка, з яким прожила у шлюбі 13 років. Вона впорядкувала величезний архів поета (рукописи, спогади, листи, фотографії тощо) і передала його до Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва України (ЦДАМЛМУ). Як член редколегії видавництва «Дніпро» брала активну участь в упорядкуванні та підготовці текстів посмертного 10-томного видання творів Андрія Малишка (1972-1974). У 1974 році на кошти письменниці виготовлений і споруджений пам’ятник А. Малишку на Байковому цвинтарі (скульптор Г. Кальченко). А пам’ятник поету скульптора М. Лисенка, який влада не дозволила встановити на могилі, був подарований поетесою Обухову і відкритий у 1994 році уже після її смерті. З ініціативи Любові Забашти й за її матеріальної підтримки були створені й обладнані меморіальні кімнати поета при Обухівському краєзнавчому музеї та в ЦДАМЛМУ. Поетеса плідно допомагала в кількарічній праці письменника Анатолія Костенка над біографічною повістю «Андрій Малишко» (Київ, «Молодь», 1981).
Творчий і життєвий шлях поетеси свідчить, що вона щиро й пристрасно любила Україну, була справжньою патріоткою свого народу і яскраво це доводила як у поезіях, так і в житті. Померла Любов Забашта 21 липня 1990 року, похована в Києві.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: лютий, 2025