Embedded Files
Українська письменниця, поетеса, драматургиня Леся Верховинка [справж. – Ярослава-Олександра Миколаївна Лагодинська-Кучковська] народилася 3 квітня 1903 року в містечку Делятині Івано-Франківської області, в родині доктора права, адвоката Миколи Лагодинського.
Батько майбутньої літераторки був відомим у краї політичним і громадським діячем. Входив до складу УНРади, очолював Українську радикальну партію, був депутатом Віденського парламенту та Галицького Крайового Сейму. У травні 1919 р., трагічно сприйнявши поразку Української Революції, доктор Лагодинський раптово помер від серцевого нападу, залишивши дружину і чотирьох доньок.
Ярослава, виростала під впливом українського культурного середовища, книг з батькової бібліотеки, народних пісень, казок та оповідок. Світогляд дівчини формувався завдяки спілкуванню з Іваном Семенюком (Марком Черемшиною), який працював у батьковій канцелярії; Василем Стефаником та іншими відомими людьми, котрі не раз бували у домі Лагодинських. І, звичайно, під впливом батька, який для дівчини був прикладом любові до України та служіння рідному краю.
У 1913 р. Ярослава вступила до приватної жіночої гімназії сестер Василіянок у Львові. Згодом відвідувала українські гімназійні курси у Відні, навчалася в цісарській українській гімназії у Станіславові. У 1921 р. закінчила навчання, одержавши «Свідоцтво зрілості» з відзнакою – воно давало право вступати до університету.
Вірші та оповідання Ярослава почала писати з 15 років. Перший її вірш мав назву «Любов до Вітчизни» й був присвячений Україні. Співпрацювала з львівським видавництвом «Світ дитини», де вийшли друком книжки її п’єс «Іменини Влодка» та «Стріча в лісі».
У 1923 р. Ярослава переїхала до Відня, вступила на відділення германістики Віденського університету. Активно працювала в «Жіночому Союзі», виступала з доповідями. І не полишала літературної діяльності – свої оповідання переважно присвячувала життю гуцульських родин, зокрема за часів Першої світової війни. Чимало написала для дітей: «Портрет татуся», «Велика пʼятниця на Гуцульщині», «На цукорки» та інші оповідання. Молода авторка проживала у Відні у великих скрутах; тільки завдяки гонорарам за свої оповідання могла вона не піддаватися голодові та закінчити студії докторатом 1929 р. (докторська праця на тему старонімецького епосу). Згодом студіювала медицину у Віденському університеті.
Леся Верховинка прожила коротке життя – лише 33 роки. Тривалий час про її творчість мало хто згадував. Лише 2013 р. зусиллями меценатів вийшла друком збірка «До Делятина на крилах мрій», до якої увійшли вірші, оповідання, драматичні твори, есе, листування письменниці. Ще одна збірка побачила світ в Івано-Франківську. До неї увійшли п'єси для дітей.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: квітень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse