12 липня народилася Людмила Павличенко
Людмила Михайлівна Павличенко ‒ військовослужбовиця, снайперка 25-ї стрілецької дивізії Червоної армії під час Другої світової війни, Героїня Радянського Союзу (1943). Вона вважається однією з найуспішніших жінок-снайперів в історії, з офіційно підтвердженими 309 вбитими ворожими солдатами, включаючи 36 ворожих снайперів. Її подвиги надихнули багатьох інших жінок піти на фронт і битися за свою країну.
Людмила Михайлівна Павличенко (уроджена Бєлова) народилася 12 липня 1916 року в м. Біла Церква на Київщині. У 1930 році родина переїхала до Києва. Після закінчення дев'ятого класу Людмила працювала шліфувальницею на заводі «Арсенал» й одночасно навчалася в десятому класі, здобуваючи середню освіту. 1937 року вступила на історичний факультет Київського університету. Студенткою займалася планерним і стрілецьким видами спорту. Успішно захистила дисертацію про Богдана Хмельницького.
У 1932 році вийшла заміж за Олексія Павличенка, народила сина Ростислава. Шлюб невдовзі було розірвано. У 1941 році, після початку Другої світової війни, пішла на фронт добровольцею.
Була направлена до 25-ї Чапаєвської стрілецької дивізії, де стала снайперокою. Швидко здобула славу завдяки своїй влучності та хоробрості. До липня 1942 року на рахунку Людмили Павличенко було вже 309 німецьких солдатів та офіцерів (зокрема 36 снайперів супротивника).
У червні 1942 року поранена. Незабаром її направили з делегацією до Канади та США. Під час поїздки вона була на прийомі у Президента США Франкліна Рузвельта. Американський співак у стилі кантрі Вуді Гатрі написав про неї пісню «Miss Pavlichenko».
З 1943 року Людмила Павличенко не брала участі в бойових діях, була інструкторкою школи «Постріл» під Москвою, дослужилась до майора. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 жовтня 1943 року Людмилі Павличенко надано звання Героя Радянського Союзу.
Після війни в 1945 році закінчила Київський університет. Мешкала та працювала в Москві. Готувала до друку спогади про Другу світову війну («Героическая быль. Оборона Севастополя. 1941‒1942 гг.» (Москва, 1958, 1960).
Працювала у штабі Військово-морського флоту СРСР. Вийшла заміж за Константина Івановича Шавирєва. Працювала в радянському комітеті ветеранів війни.
Померла Людмила Павличенко 10 жовтня 1974 року в Москві.
Людмила Павличенко нагороджена орденом Леніна, медалями «Золота Зірка», «За бойові заслуги», «За оборону Севастополя», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».
Іменем Людмили Павличенко названо вулиці в багатьох містах України. Про її життя та бойовий шлях знято біографічний фільм «Незламна».
Людмила Павличенко ‒ символ мужності, героїзму та патріотизму. Її подвиг надихає людей у всьому світі й досі. Її історія ‒ це свідчення того, що навіть у найскладніших обставинах людина може досягти великих висот, якщо вона вірить у себе і свою країну.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел