25 квітня народилася Вероніка Олександрівна Черняхівська

Змалку Вероніка Черняхівська захоплювалася літературою, іноземними мовами, музикою, театром, мріяла про сцену. Вчилася на юридичному факультеті, отримала вищу економічну освіту. У 1920 р. у київському часописі «Гроно» надрукували її перший вірш – «17-ий рік».

Але творча натура вимагала реалізації в іншій сфері, тож працювала перекладачкою при канцелярії Директорії, де готувала українською мовою статті з іноземних газет. Потім трудилась у військовому шпиталі, допомагала хворим у тифозному бараці, а ще брала участь у громадському житті, особливо – у жіночій організації «Союз Українок». Працювала на різноманітних посадах: до 1922 р. – перекладачкою у Всенародній бібліотеці, до весни 1923 р. – конторницею у добродійній організації Американська адміністрація допомоги (American Relief Administration) із видачі речових посилок та продовольчих пакунків, потім вступила до Спілки радторгслужбовців, згодом була діловодом-друкаркою до агентства Наркомзапитів УРСР, служила у  Торгпром Інформбюро України. У 1926 р. від Наркомату охорони здоров’я УРСР на п'ять місяців разом із батьком, професором медицини вона виїхала у Берлін. У Німеччині познайомилась із банківським службовцем Теодором «Течем» Геккеном (Theodore Gekkan) і у 1928 р. пара побралася. Та через рік шлюб розпався.

У 1923 р. у харківському видавництві «Книгоспілка» друком з’явився її перший переклад, то була комедія «Білі гвоздики» Альфонса Доде. Її переклади українською отримали визнання у 1930-ті рр., та перевидавалися багато років потому.

Їй належать переклади українською мовою творів Джека Лондона, Еміля Золя, Чарльза Дікенса, Фредеріка Стендаля, Гі де Мопассана, поезій, а також наукової медичної літератури. Її поезії сповнені ліризму, глибини емоцій, романтики.

Поетесі було притаманне знання географії світу, звичаїв різних народів. Незакінченою залишилася поема для дітей «Кап і Крап. Мандрівка двох крапельок води», віртуозну за формою, зміною ритму і розміру, нестримною фантазією.

У жовтні 1929 р. у Києві В. Черняхівську заарештували та звинуватили в причетності до справи так званої «Спілки визволення України» (СВУ). З Києва затриману етапували до харківської в'язниці на Холодній Горі. Починаючи із 1 жовтня 1929 р. її допитували тричі на день. Але за браком доказів, у січні 1930 р. її звільнили, але заарештували обох батьків. З-під варти батьків звільнили 4 червня 1930 р. з умовним вироком три роки та висилкою до міста Сталіно (нині – Донецьк), зобов’язавши професора гістології О. Г. Черняхівського створити медичний інститут.

Після другого арешту за сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві для Німеччини. У Лук'янівській в'язниці після численних допитів і тортур 22 вересня 1938 р. В. Черняхівська збожеволіла. Її справу передали на розгляд особливої трійки при Київському облуправлінні НКВС УРСР, оголосили протокол №252 від 21 вересня 1938 р. про покарання за першою категорією (смертна кара), а 22 вересня 1938 р. розстріляли.

Батькам Черняхівської сказали, що її заслано до Сибіру.

Про долю Вероніки Черняхівської стало відомо у 1990 році, коли на запит Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського та Михайла Старицького була видана довідка КДБ УРСР про її реабілітацію.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: квітень, 2025