25 квітня народилася Вероніка Олександрівна Черняхівська
Поетеса, перекладачка з п’яти європейських мов Вероніка Черняхівська народилася 25 квітня 1900 року в Києві в славетній родині. Її батько ‒ лікар, професор Київського університету та громадський діяч Олександр Черняхівській, троюрідний брат Михайла Грушевського, мати ‒ письменниця, театрознавиця, громадська діячка Людмила Старицька-Черняхівська, донька письменника Михайла Старицького, племінниця Миколи Лисенка, сестра Оксани Стешенко і Марії Старицької.
Перед дитячими очима В. Черняхівської промайнув квіт нації. Вона бачила та спілкувалася із М. Лисенко, Л. Українкою, М. Грушевським, Б. Грінченко, В. Самійленко, М. Коцюбинським, І. Франко. Її дядько, Іван Стешенко, був генеральним секретарем освіти УНР.
Вероніка Черняхівська отримала ґрунтовну домашню освіту, закінчила із золотою медаллю Другу українську гімназію імені Кирило-Мефодіївського братства. Здобула фах інженера-економіста в Київському інституті народного господарства. Навчалася на курсах іноземних мов. Вона досконала володіла давньогрецькою, латиною, російською, французькою, німецькою, англійською мовами.
З юних років навчалась грі на фортепіано, багато читала, брала участь у театралізованих постановках та музичних вечорах, що відбувались у квартирі М. В. Лисенка.
Змалку Вероніка Черняхівська захоплювалася літературою, іноземними мовами, музикою, театром, мріяла про сцену. Вчилася на юридичному факультеті, отримала вищу економічну освіту. У 1920 р. у київському часописі «Гроно» надрукували її перший вірш – «17-ий рік».
Але творча натура вимагала реалізації в іншій сфері, тож працювала перекладачкою. У добу визвольних змагань В. О. Черняхівська працювала перекладачкою при канцелярії Директорії, де готувала українською мовою статті з іноземних газет. Потім трудилась у військовому шпиталі, допомагала хворим у тифозному бараці, а ще брала участь у громадському житті, особливо – у жіночій організації «Союз Українок». Працювала на різноманітних посадах: до 1922 р. – перекладачкою у Всенародній бібліотеці, до весни 1923 р. – конторницею у добродійній організації Американська адміністрація допомоги (American Relief Administration) із видачі речових посилок та продовольчих пакунків, потім вступила до Спілки радторгслужбовців, згодом була діловодом-друкаркою до агентства Наркомзапитів УРСР, служила у Торгпром Інформбюро України. У 1926 р. від Наркомату охорони здоров’я УРСР на п'ять місяців разом із батьком, професором медицини вона виїхала у Берлін. У Німеччині познайомилась із банківським службовцем Теодором «Течем» Геккеном (Theodore Gekkan) і у 1928 р. пара побралася. Та через рік шлюб розпався.
У 1923 р. у харківському видавництві «Книгоспілка» друком з’явився її перший переклад, то була комедія «Білі гвоздики» Альфонса Доде. Її переклади українською отримали визнання у 1930-ті рр., та перевидавалися багато років потому.
Їй належать переклади українською мовою творів Джека Лондона, Еміля Золя, Чарльза Дікенса, Фредеріка Стендаля, Гі де Мопассана, поезій, а також наукової медичної літератури. Її поезії сповнені ліризму, глибини емоцій, романтики.
Поетесі було притаманне знання географії світу, звичаїв різних народів. Незакінченою залишилася поема для дітей «Кап і Крап. Мандрівка двох крапельок води», віртуозну за формою, зміною ритму і розміру, нестримною фантазією.
У жовтні 1929 р. у Києві В. Черняхівську заарештували та звинуватили в причетності до справи так званої «Спілки визволення України» (СВУ). З Києва затриману етапували до харківської в'язниці на Холодній Горі. Починаючи із 1 жовтня 1929 р. її допитували тричі на день. Але за браком доказів, у січні 1930 р. її звільнили, але заарештували обох батьків. З-під варти батьків звільнили 4 червня 1930 р. з умовним вироком три роки та висилкою до міста Сталіно (нині – Донецьк), зобов’язавши професора гістології О. Г. Черняхівського створити медичний інститут.
Після другого арешту за сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві для Німеччини. У Лук'янівській в'язниці після численних допитів і тортур 22 вересня 1938 р. В. Черняхівська збожеволіла. Її справу передали на розгляд особливої трійки при Київському облуправлінні НКВС УРСР, оголосили протокол №252 від 21 вересня 1938 р. про покарання за першою категорією (смертна кара), а 22 вересня 1938 р. розстріляли.
Батькам Черняхівської сказали, що її заслано до Сибіру.
Про долю Вероніки Черняхівської стало відомо у 1990 році, коли на запит Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського та Михайла Старицького була видана довідка КДБ УРСР про її реабілітацію.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел