12 листопада народився Іван Антонович Крушельницький

Як вільний слухач відвідував Академію мистецтв, театральну школу, підтримував тісні зв'язки з культурними осередками Європи. У 1924 році вийшла перша збірка поезій «Весняна пісня», яка приваблює своєю легкістю, чарами молодості, відкритістю світу. Юний літератор також друкує свої твори в галицькій пресі під псевдонімами та криптонімами. Наступні збірки «Юний спокій», «Радощі життя», «З-над прірви», «Бурі і вікна» засвідчили розквіт поетичного таланту Івана, а 1929-1932 роки були найпліднішими у творчості молодого письменника.

Він написав понад 100 поетичних, 5 драматичних, багато літературно-критичних творів. Плідно працює і як графік та перекладач. В цей час вийшов альбом «Графіка І. Крушельницького». Іван Крушельницький створив цілу низку графічних творів, ілюстрував «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського та оформив книжку В. Павлусевича. В 1927 р. у Криворівні І. Крушельницький одружився з відомою піаністкою, пізніше професором Львівської консерваторії ім. М. Лисенка Галиною Левицькою. З 1926 по 1929 рік І. Крушельницький викладає у Стрийській гімназії. Та через підозру в антиурядовій діяльності польська влада позбавила його права займатися педагогічною діяльністю і він приїжджає до Львова. Але вже 15 червня 1929 р. його заарештовують і кидають у львівську вʼязницю. Перебуваючи там, поет читає політв'язням свої вірші, в яких лунають заклики до боротьби за волю і незалежність України.

Період 1929-1932 рр. ‒ найплідніший у творчості письменника. Саме тоді написана більшість літературно-критичних та мистецтвознавчих статей. Багато і плідно працював він у різних жанрах, друкувався здебільшого на сторінках часопису «Нові шляхи» та в «Літературно-науковому віснику». Виступав з оглядами та рецензіями на поетичні збірки. Тоді окремими виданнями вийшли дослідження: «Святослав Гординський», «Спиридон Черкасенко», «Шляхи життя», «Шляхи сучасного театру», «Драматурги німецької модерни останніх літ», «Джерела творчості Ярослава Галана» та ін.

Разом з творчістю він не залишає і громадську діяльність. З його ініціативи у 1931 році у Львові виникає «Західноукраїнське мистецьке об'єднання», яке він очолив. До нього входили відомі художники О. Новаківський, П. Ковжун, Ю. Вовк, В. Хмелюк, В. Січинський та інші.

За свою діяльність І. Крушельницький постійно зазнавав переслідувань з боку польської влади. На його та на батьковій квартирах неодноразово були обшуки. Жити стало неможливо і він виїжджає до Харкова. Тут в листопаді у 1934 році Івана Крушельницького, його брата Тараса та батька заарештували «по обвинуваченню у підготовці терористичних актів проти працівників радянської влади» і 1 грудня розстріляли Івана та Тараса. Інші члени родини Крушельницьких – Антін, Богдан, Остап, Володимира були заслані на Соловки й загинули, очевидно, в 1937 році. За переказами, найдовше прожив Антін Крушельницький.

Загинувши 29-річним, І. Крушельницький не реалізував себе сповна як творча особистість, проте у розбудові української культури є і його чималий внесок. Ситуація в оцінці мистецьких здобутків І.Крушельницького ускладнюється тим, що з усього доробку впродовж десяти років (є всі підстави допускати, що після переїзду до Харкова він якщо й звертався до графіки, то дуже епізодично) вціліли лише 22 оригінали та 13 фото. Як немилосердно обійшлася тоталітарна державна машина з життям родини Крушельницьких, так само нещадною вона була й до їх духовних здобутків. І все ж, навіть на неповних чотирьох десятках зображень, можна прослідкувати напрями розвитку творчої особистості Крушельницького – графіка.

Визначаючи місце Івана Крушельницького 'в контексті українського мистецтва початку XX століття, можна стверджувати, що за неповне десятиріччя автор не тільки засвоїв основи професійної графіки, але й у своєму світоглядному розвитку сконцентрував усе найкраще, що було в образотворчому мистецтві першої третини XX століття.

Коротким був життєвий шлях Івана Крушельницького. У самому польоті обірвалося життя цієї дуже молодої й надзвичайно талановитої людини. Але увесь творчий шлях Івана Крушельницького свідчить про те, що він щиро вірив у світле майбутнє рідного народу, якому віддав усі свої творчі сили, всю енергію гарячого і щирого поетичного серця.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел