Талановитий український поет, дитячий письменник та перекладач Аттила Вікторович Могильний народився 16 вересня 1963 року в Києві в україно-угорській сім'ї. Син відомого поета та правозахисника Віктора Могильного, він був одним із найталановитіших представників «вісімдесятників», автором поетичних збірок «Турмани над дахами», «Обриси міста», оригінальної дитячої повісті «Мавка з кришталевого палацу» і досі не опублікованої міфологічної повісті «Замок Річарда Левине Серце».
Юнак закінчив філологічний факультет Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка, де згодом викладав. Також викладав на україністичних студіях у Варшавському університеті, працював у редакціях різних газет та опановував перську мову в Таджикистані. Хтось зі знайомих вважав його зверхнім, хтось відлюдькуватим, але він просто мешкав у внутрішньому світі Києва, де українська мова завжди була мовою величної столиці.
Цілком природно, що справжній киянин не міг оминути й найзагадковіше місце у Києві ‒ Андріївський узвіз, тому поет оспівував у своїх творах і цю вічну вулицю.
Автор двох поетичних збірок «Турмани над дахом» (1987) та «Обриси міста» (1991). «Обриси міста» закріпили за А. В. Могильним репутацію талановитого київського урбаніста.
У 1991 році підготував випуск неформального літературного часопису студентів Київського державного університету «Абаба-галамага».
Найголовнішим у прозі А. Могильного став диптих повістей «Мавка і Мурашиний князь» (1990-2006; перший варіант – «Мавка з кришталевого палацу») та «Замок Річарда Левине Серце» (досі не опублікована; 1991-1992). Обидві є зразками міського фентезі, у якому з новітнього Києва можна здійснити подорож у минуле, зокрема в добу Руїни, перенестися у космос чи вигадану комашину монархію. Обидві – з динамічними карколомними сюжетами, на відміну від пронизаної неспішністю й притишеністю лірики вісімдесятника. В обох творах перемагають аутсайдери, які б дуже добре почувалися в літературі нової щирості. В обох, особливо в «Замку…», прикметну роль відіграє такий же в усіх сенсах аутсайдерський простір: терени між Відрадним і Шулявкою, тракт на Жуляни, «невелика слобода на північний захід від Подолу»…
Здавалося б, дилогію адресовано дитячій аудиторії. Але все не так просто. У «Мавці…» легко виявити посилання на доробки Ліни Костенко й Ірини Жиленко. Апогею експериментальність А. В. Могильного-прозаїка сягає в «Замку…».
Романтично-казкові пригоди, чудовий стиль і вишукана мова ‒ ось найприкметніші ознаки творчого почерку цього неповторного письменника.
3 вересня 2008 року поет несподівано помер у віці 44 років, відійшов уві сні. Проте його літературна творчість є величною й шляхетною окрасою сучасної української поезії.
Цей автор асоціюється з романтикою, містом і верлібрами. Але якщо охопити ширше коло його творів, ніж вірші, помітними стануть іще й сатирична гострота, рішучий голос дослідника, а також неабияка інтуїція.
Аттила Могильний уже ввійшов у канон новітньої української літератури. Чому? Тому що долав межі, провадив гру з мапами й читацькими очікуваннями, не протиставляв інтелігентність і такт сміливим мистецьким задумам. І справді, був урбаністом, не схожим на багатьох ні письмом, ні біографією, ні етикою.
У 2013 році Володимир Даниленко упорядкував, а видавництво «Преса України» видало тиражем 500 примірників збірку «Нічні мелодії» Аттили Могильного, до якої увійшли кращі твори поета. Книга вийшла в рамках серії літературної агенції «Банкова, 2», заснованої Київською організацією Національної спілки письменників України.
Наперекір усім перепонам твори Могильного на сьогодні відомі читачам. Годі применшити в цьому роль Івана Малковича – поетового однокурсника та друга. Саме у його видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» виходили друком повість «Мавка і Мурашиний князь» та посмертний томик вибраних віршів «Київські контури». Імʼя вісімдесятника фігурує в поважних літературних рейтингах. Урешті, його присвоєно одній із вулиць у Соломʼянському районі Києва.
Однак біографія Могильного – привід замислитися про те, якою недооціненою досі є роль видавничої та промоційної інфраструктури для української поезії. Підтримки, а не відмахування від віршів, на які, мовляв, низький попит. Якби урбаніст мав змогу активно публікуватися, виступати на фестивалях, збирати читацькі клуби, його доробок не довелося б так стрімко перевідкривати теперішнім двадцятилітнім, для яких 1980-ті стають дедалі менш близькими та зрозумілими. Теперішні тридцятилітні не мусили б шкодувати через те, що проґавили нагоду перетнутися з першокласним ліриком, про котрого досить довгий час майже не знали, хоча з дитинства запам'ятали його чорну книжку з драконом і дівчинкою на обкладинці…
В наш непростий час, коли імперська росія силою намагається змінити кордони суверенної незалежної України і нав’язати нам своє спотворене бачення світу, ми знову повертаємося до наших глибоких духовних джерел, зокрема поезії Аттили Могильного, твори якого читають, цитують, а його книжки видаються і поширюються серед небайдужих до красного слова читачів.
Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел
Створено: вересень, 2025