28 жовтня 1989 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Закон «Про мову в Українській РСР»

28 жовтня 1989 р. Верховна Рада Української РСР ухвалила Закон «Про мову в Українській РСР», яким визначила державний статус української мови. Закон набув чинності 1 січня 1990 р.

Протягом багатьох років українці в СРСР зазнавали тиску. Русифікації мала як формальне вираження – з 1938 р. російська мова стала обов'язковою для вивчення в СРСР; в післявоєнний період відбулася масова русифікація освіти, теле- і радіопрограм; російську використовували майже всі радянські науковці, так і не формальне – україномовні жителі УРСР задля підвищення свого статусу нерідко переходили на російську; в суспільстві існував стереотип про україномовну людину як неосвіченого жителя села.

Закон складався з преамбули та 40 статей, розміщених у 6 розділах:

1. Загальні положення.

2.Мова державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій.

3. Мова освіти, науки, інформатики та культури.

4. Мова інформації та зв'язку.

5. Мова назв.

6. Сприяння національно-культурного розвиткові українців, які мешкають за межами УРСР.

Закон став першим вагомим здобутком національно-демократичних сил і закріпив позиції, які на той час здобули українська інтелігенція та національний рух.

На підставі Закону було складено й затверджено «Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року».

На жаль, Закон був заангажованим.

Законом було передбачено утвердження української мови як державної поетапно в різних регіонах країни.

Водночас закріплювалося вагоме значення російської мови в Україні: службові особи зобов'язані володіти як українською, так і російською мовами, акти найвищих органів мали публікуватися обома мовами, вивчення в усіх загальноосвітніх школах української й російської було обов'язковим.

Та всупереч Закону, російська мова в багатьох загальноосвітніх школах стала факультативним уроком, а згодом і зникла зовсім.

Та все ж це було доленосне рішення, яке вплинуло на наступні законодавчі акти у сфері культури. Принципи і формулювання із цього закону пізніше були перенесені в законодавство вже незалежної України.

Найперше, це стосується статті 10 Конституції, в якій українська мова проголошується єдиною державною; держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя; гарантується вільний розвиток мов національних меншин.

Закон сприяв зміцненню авторитету української мови в усіх сферах спілкування як на національних, так і на міжнародних рівнях.

Історія Закону мала декілька перебігів.

Закон «Про мову в Українській РСР» від 1991 р. був скасований законом України «Про засади державної мовної політики», який згодом скасували, визнавши неконституційним 28 лютого 2018 р. Тим самим Закон УРСР «Про мови в Українській РСР» автоматично відновлювався і де-юре залишався чинним та працював до прийняття у 2019 р. закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел