28 жовтня 1989 р. Верховна Рада Української РСР ухвалила Закон «Про мову в Українській РСР», яким визначила державний статус української мови. Закон набув чинності 1 січня 1990 р.
Протягом багатьох років українці в СРСР зазнавали тиску. Русифікації мала як формальне вираження – з 1938 р. російська мова стала обов'язковою для вивчення в СРСР; в післявоєнний період відбулася масова русифікація освіти, теле- і радіопрограм; російську використовували майже всі радянські науковці, так і не формальне – україномовні жителі УРСР задля підвищення свого статусу нерідко переходили на російську; в суспільстві існував стереотип про україномовну людину як неосвіченого жителя села.
Закон складався з преамбули та 40 статей, розміщених у 6 розділах:
1. Загальні положення.
2.Мова державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій.
3. Мова освіти, науки, інформатики та культури.
4. Мова інформації та зв'язку.
5. Мова назв.
6. Сприяння національно-культурного розвиткові українців, які мешкають за межами УРСР.
Закон став першим вагомим здобутком національно-демократичних сил і закріпив позиції, які на той час здобули українська інтелігенція та національний рух.
На підставі Закону було складено й затверджено «Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року».
На жаль, Закон був заангажованим.
Законом було передбачено утвердження української мови як державної поетапно в різних регіонах країни.
Водночас закріплювалося вагоме значення російської мови в Україні: службові особи зобов'язані володіти як українською, так і російською мовами, акти найвищих органів мали публікуватися обома мовами, вивчення в усіх загальноосвітніх школах української й російської було обов'язковим.
Та всупереч Закону, російська мова в багатьох загальноосвітніх школах стала факультативним уроком, а згодом і зникла зовсім.
Та все ж це було доленосне рішення, яке вплинуло на наступні законодавчі акти у сфері культури. Принципи і формулювання із цього закону пізніше були перенесені в законодавство вже незалежної України.
Найперше, це стосується статті 10 Конституції, в якій українська мова проголошується єдиною державною; держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя; гарантується вільний розвиток мов національних меншин.
Закон сприяв зміцненню авторитету української мови в усіх сферах спілкування як на національних, так і на міжнародних рівнях.
Історія Закону мала декілька перебігів.
Закон «Про мову в Українській РСР» від 1991 р. був скасований законом України «Про засади державної мовної політики», який згодом скасували, визнавши неконституційним 28 лютого 2018 р. Тим самим Закон УРСР «Про мови в Українській РСР» автоматично відновлювався і де-юре залишався чинним та працював до прийняття у 2019 р. закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел