1 травня народилася Нонна Кронидівна Копержинська
«Нонна Копержинська не грала на сцені ‒ вона на ній жила, і в цьому її можна порівняти з Амвросієм Бучмою» Галина Яблонська, народна артистка України
Українська актриса театру і кіно Нонна Кронидівна Копержинська народилася в 1 травня 1920 року Києві. Коли дівчинці минуло два роки, помер батько. З молодою мамою, лікарем за фахом, Нонна переїхали жити у невелике місто – Димитров (нині – Мирноград), де на Донбасі діяли відомі вугільні шахти.
Коли Нонні минуло 14 років, до містечка завітала пересувна театральна трупа з кількома виставами. І дівчина захопилася сценою. Через деякий час матір перевели на роботу до Києва, де Нонна вступила на медико-фармацевтичний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, але вчитися там не стала.
Через деякий час Нонна Копержинська вступила до Київського театрального інституту на курс до провідного актора колишнього театру «Березіль» А. М. Бучми.
У 1939 р. знаменитий кінорежисер О. Довженко дав студентці шанс, призначивши на епізодичну роль молодої революціонерки у знаменитому фільмі «Щорс».
Під час війни 1941-1945 рр. Нонна одружилася і народила сина Євгена. Але подружнє життя не склалося. Другим чоловіком Н. Копержинської став у 1953 р. український актор і режисер Павло Шкрьоба (1909-1985). У цьому шлюбі народився другий син актриси ‒ Дмитро.
Вже після війни акторка закінчила інститут. Дипломною роботою студентки стала роль Палашки у виставі режисера Гната Юри по п'єсі «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого. В 1946 р. за розподілом акторку зарахували до трупи Київського українського академічного театру імені Івана Франка.
Творчий потенціал Н. Копержинської ‒ від комедійної до драматичної актриси. Незабутніми актриса зробила п’єси «Макар Діброва» і «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (обидва: 1949), «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» і «Украдене щастя» (обидва: 1956), «Лиха доля» (1958), «Не судилося» (1959), «Фараони» (обидва: 1961), «Бесталанна» (1965), «Дороги, які ми вибираємо» (1972), «Пора жовтого листя» (1973), «Тил» (1977), «Дядя Ваня» (1980), «Візит старої дами» (1983), «Регіон» (1984), «Жанна» (1988).
Зухвала і запальна, надзвичайно талановита, однаково переконливою вона була, перевтілюючись у підпільниць і доглядальниць, баронес і вчительок, сусідок-бублейниць і медсестер.
Нона Копержинська прикрасила своїм талантом 27 кінокартин. Вдруге у кінематографі Нонна Копержинська дебютувала у стрічці «Украдене щастя» (1952) за однойменним твором І. Франка. Проте народна слава до актриси завітала після ролей в етапних для українського кінематографа картинах, а саме: «Штепсель одружує Тарапуньку» (1957; тітка Вустя), «Сватання на Гончарівці» (1958; бідова Одарка), «За двома зайцями» (1961; тітка Секлета Пилипівна Лимериха), «Королева бензоколонки» (1963; ревнива «бухветниця» Рогніда Карпівна).
Власних героїв – не мало значення кіно чи театру – вона наділяла особистими рисами, такими, як природна задиркуватість і непоступливість, водночас поєднаними з кмітливістю, мудрістю та розважливістю.
Голос Н. Копержинської впізнавали та любили шанувальники радіовистав із циклу «Театр перед мікрофоном»; неперевершено вона також читала дитячі казки.
У Театрі ім. Івана Франка Нонну Кронидівну ласкаво кликали «мама Нонна» – вона була абсолютно позбавлена почуття егоїзму, вміла дати раду, прийти на допомогу в скрутну хвилину. Актриса була вимоглива, енергійна, безкомпромісна у мистецтві, працювала розумно, натхненно.
У житті Нонна Копержинська славилася дотепністю та зухвалістю ‒ ганяла на помаранчевому «Запорожці 968-Мі», як навіжена, багато палила, вміла розповідати анекдоти, могла прикрасити розмову солоним слівцем, хоча ніколи в її подачі це не сприймалося брудною лайкою, а лише додавало необхідного в деяких ситуаціях перцю.
На честь Мами українського театру, встановлена меморіальна дошка 9 червня 2009 р. стараннями українського політика Володимира Стретовича на вулиці Михайлівській, 2, у Києві, де від 1981 р. жила актриса. Є перша книжка «Народна артистка. Про Нонну Копержинську» (2019) Олега Вергеліса.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел