9 травня народився Роман Васильович Андріяшик
Самобутній, талановитий епічний романіст, драматург, публіцист-мислитель з неповторною художньою стилістикою письма, журналіст Роман Васильович Андріяшик народився 9 травня 1933 року в селі Королівка Борщівського повіту Тернопільського воєводства Польської республіки (нині Чортківського р-ну Тернопільської обл.) в селянській родині.
Після закінчення школи навчався на фізико-математичному факультеті Чернівецького університету, з якого через три роки пішов, аби здобути вищу освіту на факультеті журналістики Львівського університету ім. І. Я. Франка.
Друкуватися почав з 1957 р. Своє покликання до пера задовольняв певний час працею у молодіжній пресі.
У літературу увійшов романом «Люди зі страху» де, немов у калейдоскопі, проходять перед нашим зором криваві картини Першої світової війни на теренах Західної України, трагічна доля молоді, яка воювала в австрійській армії і волею долі була змушена битися проти своїх кровних братів. Роман викликав великий резонанс серед читачів. У вітчизняній і зарубіжній періодиці з’явилися сотні відгуків і рецензій. Ця ж вікопомна тема продовжена в романі «Додому нема вороття», що вийшов друком рівно через десятиліття.
Вже цей перший твір тематично і художньо перегукується з творами прозаїків «втраченого покоління» Е. М. Ремарком, Е. Хемінгуеєм (Гемінґвей), Ф. С. Фіцджеральдом. Наступні твори тільки закріпили тотожність.
Продовженням першого роману стали два наступні твори – «Додому нема вороття» (1976) та «Думна дорога» (1982, перший варіант опублікований у журналі «Прапор», 1989, № 8 під назвою «Полтва»).
Складністю психологічних образів, персонажів та драматичними колізіями позначені романи «Кровна справа» (1978), «Сад без листопаду». Багато часу віддавав Р. Андріяшик спробі зазирнути в душу видатного буковинця – бунтівника Ю. Федьковича. Про нього він написав драматичний роман «Сторонець» (1980), за який у 1998 р. був удостоєний Державної премії України імені Тараса Шевченка.
Роман Андріяшик постійно втілював в українську літературу так їй необхідний психологічний роман із усією складністю й драматичністю історичних колізій та доль персонажів, які уособлюють долю народу. Психоаналіз національної людини як людини зі страху та загалом людини ХХ ст., яка у своїй свідомості носить втому, насильство й страх смерті, чи не найсильніше в українській літературі виразив саме Роман Андріяшик усією своєю творчістю, а найперше романами.
Образ самотньої людини, яку інстинкт життя веде крізь смертоносні обставини, знайшов свій вираз і в останньому творі письменника – п’єсі «В кінці престолу» (1994), звернений до кінця століття, до імперського апокаліпсису і в остаточному підсумку – до яничарської замінованості не тільки території України, а й людських душ.
У 2004 р. за сприяння видавничої ради «Бібліотека Шевченківського комітету» було видано «Вибране» Романа Васильовича Андріяшика, куди увійшли такі романи як «Люди зі страху», «Додому нема вороття», «Полтва» та «Сторонець». Органічно доповнює їх лебедина пісня письменника – неперевершена епічна оповідь «Три хрести».
Відображена в його творчості трагедія людського життя, позбавленого впевненості й самоцінності, означала відновлення гуманістичного пафосу нашої літератури, яка від суспільних і соціальних проблем еволюціонувала до проблем людських, індивідуальних. У своїх творах Роман Андріяшик упритул підійшов до проблеми насильства суспільства над людиною, здійснюваного у різних формах (війна, національне, соціальне рабство тощо), а також до проблеми страху, спричиненого цими негативними явищами. Він показав не лише підневільну людину, а й «мозаїку людського несприйняття» чужого світу.
Твори Романа Андріяшика зазнали іронічного осуду, внаслідок чого письменник на тривалий час був позбавлений можливості друку.
Роман Андріяшик лауреат літературної премії «Благовіст» (1998) та Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1998) за роман «Сторонець».
Помер письменник 2 жовтня 2000 р., похований на Байковому цвинтарі у Києві.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел