5 січня народився Василь Миколайович Верховинець

У 1915 р. Василь Верховинець перейшов з театру М. Садовського до трупи І. Мар’яненка. У цьому колективі був хормейстером-диригентом і хореографом. У 1918 р. Василь Верховинець очолив Український національний хор у Полтаві.

У 1919-1920 рр. викладав у Державному музично-драматичному інституті ім. М. В. Лисенка. У 1920-1932 рр. очолював кафедру мистецтвознавства Полтавського інституту народної освіти, керував хоровою студією ім. Стеценка при Музичному товаристві ім. Леонтовича в Києві. У 1927-1928 рр. був керівником хору Харківського драматичного театру.

З метою створення міцної теоретичної бази для дальшого розвитку національної хореографії Верховинець пише книгу «Теорія українського народного танцю» (1919). Це було перше в Україні ґрунтовне дослідження характеру і принципу побудови української народної хореографії, дослідження, яке мало на меті створення на народній основі національного фахового балету. «Теорія українського народного танцю» витримала 5 перевидань. У 1923 р. публікується ще одна праця В. М. Верховинця ‒ збірка дитячих ігор з піснями «Весняночка», в якій викладається методологія роботи з дітьми.

Василь Верховинець також відомий як фундатор кількох установ культурно-мистецького профілю. Зокрема, він був засновником і головним хормейстером Першої української державної музичної комедії (Харків, 1929-1931; кращі вистави – «Запорожець за Дунаєм», «Вечорниці», «Гейша»).

Мандруючи під час театральних гастролей по всій Україні, вивчав традиції та побут народу, проводив етнографічні дослідження, досліджував українські народні танці, записував рухи танців «Гопак», «Роман», «Шевчик», «Рибка» та ін. Всього митець записав 400 народних пісень і танців.

На основі зібраного матеріалу видавав наукові праці. Перші книги дослідника – «Українське весілля» (1912) та «Українські танці» (1913). У 1923 р. вийшла збірка «Весняночка», де викладена методологія роботи з дітьми.

У 1930 р. став співпостановником першого українського балетного спектаклю «Пан Каньовський» (музика М. Вериківського та Ю. Ткаченка) у Харківському оперному театрі. У цьому ж році створив у Полтаві вокально-хореографічний ансамбль «Жінхоранс» – перший в Україні професійний жіночий колектив театралізованого співу. У 1933-1934 рр. митець керував хором під час знімання фільму І. Кавалерідзе «Коліївщина» на Одеській кіностудії.

Переслідування Василя Верховинця з боку влади розпочалися ще в 1920-х рр. – у 1927 р. і 1932 р. він арештовувався у Полтаві працівниками ОДПУ у справі «Спілки визволення України», але звільнений за відсутністю доказів.

23 грудня 1937 р. заарештований НКВС за участь в контрреволюційній націоналістичній організації. Під час нещадних допитів визнав себе винним в організації антирадянського виступу в Полтаві у 1919 р., керівництві повстанською організацією у Полтаві у 1928-1930 рр. і шпигунстві на користь Польщі. 10 квітня 1938 р. Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР засудила Василя Верховинця до розстрілу. Вирок приведений у виконання у Києві 11 квітня 1938 р.

Лише через 19 років, 7 липня 1957 року, Спілка композиторів України звернулася до військового прокурора з проханням реабілітації композитора. 25 квітня 1958 року Василь Верховинець був реабілітований Верховним судом СРСР.

У 2021 році його доля представлена на фотодокументальній виставці про репресованих театральних діячів «Імена, викреслені з афіш», що експонується при вході на територію Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».

У місті Полтава є вулиця Василя Верховинця.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: січень, 2025