18 вересня  народився Михайло Петрович Драгоманов

Після захисту дисертації «Імператор Тиберій» у 1864 р. став викладачем, а згодом – приват-доцентом кафедри загальної історії історико-філологічного факультету університету Святого Володимира. Читав лекції з історії Стародавнього Сходу, історії та історіографії Стародавньої Греції, історії Стародавнього Риму, Нової історії (доби Реформації та Відродження). Опублікував низку статей зі стародавньої історії та захистив магістерську дисертацію на тему «Питання про історичне значення Римської імперії та Тацит» (1870).

Протягом 1870-1873 рр. Михайло Драгоманов знаходився на стажуванні у Львові, Берліні, Празі, Цюриху, Відні, Флоренції, Гейдельбергу. Повернувшись до Києва брав активну участь у діяльності Південно-Західного відділення Російського географічного товариства та київської «Старої громади». 1875 р. був звільнений з університету за політичну неблагонадійність і наступного року змушений був емігрувати до Швейцарії.

У Женеві Драгоманов організував осередок політичної еміграції, центр, за висловом І. Франка, «українського руху та української думки», що діяв протягом 20 років, і заснував вільну безцензурну українську друкарню, в якій видавав збірники «Громада» (пізніше ‒ журнал «Громада»), друкував твори українських письменників П. Мирного, І. Білика, А. Свидницького, Т. Шевченка, М. Павлика та ін. Досконале володіння сімома мовами допомагало перекладати українські твори європейськими мовами й публікувати свої праці під псевдонімом Українець.

Перебуваючи в еміграції, М. Драгоманов чимало сил доклав до налагодження зв'язків між українським рухом Наддніпрянщини й західноукраїнськими землями, активно друкувався в Галичині у газетах і журналах «Друг», «Народ», «Світ», «Правда», «Зоря», Діло» та ін.

У 1889 році Михайла Петровича запрошують на кафедру загальної історії історико-філологічного факультету Софійського університету Болгарії. Пізніше співпрацював у заснованій Іваном Франком газеті «Хлібороб», написав передмову до його книги «В поті чола». За кілька років до смерті Михайло Петрович Драгоманов написав працю «Чудацькі думки про українську національну справу». Її можна вважати заповітом науковцям у галузі дослідження української історії.

Михайло Петрович Драгоманов мав великий авторитет у світовій науковій спільноті. Він був членом Паризького етнографічного товариства, почесним членом комітету Чиказького конгресу фольклористів та Українського наукового товариства «Січ» у Відні. Його ім’я присвоєно Українському високому університету в Празі та Національному педагогічному університету в Києві.

Несподівана смерть від розриву аорти 20 червня 1895 року обірвала життя великого вченого і громадського діяча. Похований Михайло Драгоманов у Софії.

Творча спадщина М. Драгоманова складає понад дві тисячі творів з історії, літературознавства, фольклористики, права та інших наукових дисциплін.

Вже у своїй першій ґрунтовній праці з історії України «Малороссия в ее словесности» (1869) М. Драгоманов засвідчив себе як неординарний історик, із власною концепцією, що суперечила офіційній. У працях «Переднє слово до «Громади» (1878), «Чудацькі думки про українську національну справу» (1892), «Пропащий час: українці під Московським царством» та інших роботах звертався до багатьох важливих питань історії України ХІV – 1-ї половини ХІХ ст. У публіцистичних творах «Внутрішнє рабство і війна за звільнення» (1877), «До чого довоювалися (1654–1876)» (1878), «Листи на Наддніпрянську Україну» (1894) та ін. засуджував національне й соціальне поневолення народів Російської та Австро-Угорської імперій.

Велике значення мала розробка Драгомановим концепції народності літератури. Підтримуючи у творчості українських письменників справді народне, М. Драгоманов вів рішучу боротьбу проти псевдонародності, провінційності та обмеженості літератури. Займаючись порівняльним літературознавством, М. Драгоманов пропагував важливість загальнолюдських естетичних цінностей у розвиткові культури українського народу.

Михайло Драгоманов – автор багатьох досліджень з українського фольклору. Йому належать праці: «Історичні пісні малоруського народу», (1874-1875, у співавторстві з А. Антоновичем), «Малоруські народні перекази» (1876); «Нові українські пісні про громадські справи: 1764-1880» (1881), «Політичні пісні українського народу XVIII-XIX ст.» (1883-1885) та ін.

Михайло Петровича Драгоманов увійшов в історію як величний мислитель, вчений та політичний діяч. Сильна та неординарна, складна й суперечлива фігура дослідника була в центрі суспільного та культурного життя Російської імперії протягом декількох десятків років ХІХ століття. Людина широких інтересів, глибокої ерудиції, чутливий до суспільних реалій, Драгоманов жив, творив і діяв в конкретних історичних умовах, розвиваючись і змінюючись разом із ними, але залишаючись непорушним в основних своїх переконаннях.

Ім'я Михайла Петровича Драгоманова в 1920 році присвоєне Національному педагогічному університету.

1993 року Українська студія телевізійних фільмів випустила фільм «Титан. Михайло Драгоманов» (сценарій Володимира Колодяжного, режисер Олексій Мажуга).

2001 року з нагоди 160-річчя від дня народження науковця НБУ випустив ювілейну пам'ятну монету

На честь Михайла Драгоманова в Гадячі встановлено пам'ятну дошку в Урочищі Зелений Гай, де мешкала родина Драгоманових.

Його ім'ям названі вулиці у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Рівному, Луцьку, Гадячі, Лубнах та інших населених пунктах.

Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел

Перевірено: вересень, 2025