14 січня народився Андрій Пилипович М’ястківський

У 1953 році вступив заочно на філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту (нині – Вінницький національний педагогічний університет) (закінчив 1964 р.) і почав учителювати в рідній Соколівці. Був членом Вінницького обласного літоб’єднання.

Поворотною у долі Андрія М'ястківського стала зустріч на одному з обласних семінарів літераторів-початківців із поетом-фронтовиком, майбутнім дисидентом, а на той час секретарем партійної організації спілчан Миколою Руденком. Вражений виступом молодого сільського фронтовика-інтелігента, він поговорив із ним і забрав до Києва чималий стос рукописних сторінок початківця. Там самотужки передрукував на домашній друкарській машинці вірші молодшого колеги, уклав із кращого збірку «Над Бугом-рікою» та заніс до видавництва, підтвердивши «доречність друку» невідомого поета з далекого села власним авторитетом і статусом. 1955 р. збірка побачила світ.

І надалі їх в Андрія Пилиповича М'ястківського – кілька десятків. Романи й повісті, оповідання, новели, переклади з молдавської, білоруської та румунської мов і, звичайно ж, поетичні збірки.

Він був цікавим співрозмовником, неперевершеним оповідачем, великим знавцем фольклору. Писав щодня, а інколи «видавав» до десятка віршів за день. Деякі його поезії стали улюбленими в народі піснями. Ряд віршів було покладено на музику. Особливої популярності набули пісні «На калині мене мати колихала» та «Підкручу я чорнії вуса» (муз. В. Верменича).

В останні роки життя Андрій Пилипович став інвалідом І групи, був прикутий до ліжка, але літературної творчості не полишав.

Творчий доробок Андрія М’ястківського складає понад сорок книжок поезії та прози для дітей і дорослих, а також чимало пісень і перекладів (із білоруської, молдавської, румунської та інших мов). Це збірки лірики «Над Бугом-рікою» (1955), «Від землі» (1957), «Там, серед поля» (1958), «Обрії» (1959), «Тятива» (1963), «Літо вповні» (1969), «Переселення зірниць» (1972), «Дорога через молодість» (1973), «Таємниця вогню» (1976), «Руки над колосками» (1977), «Іванів вогонь» (1983), «Пізня райдуга» (1984), «Мелодія високої трави» (1988) та ін.; романи «Жито на камені» (1960), «Місяць вересень» (1965), «Земля – не мачуха» (1974), «Іван Отара» (1987), «Лють» (1996; одне з найправдивіших відображень в українській літературі Другої світової війни); повісті «Вирій» (1965), «Через вогонь» (про академіка Дмитра Заболотного), «Червоні черешні» (обидві – 1971); книги новел і образків «При світлі соняшників» (1967, за цим твором знято кінофільм) та «Айстри минулої осені» (1981).

Як перекладач відомий перекладами молдавських і таджицьких казок, творів М. Емінеску, Й. Ватаману, Є. Букова, Н. Кабака, П. Боцу, Ф. Мунтяну, П. Кимп’яну, Й. Бухбіндера, О. Блока та ін.

Попри значний і вартісний доробок слава, почесті та нагороди (до яких він, за словами друзів, був абсолютно байдужий) дивним чином обминали письменника. За життя Андрій Пилипович відзначений лише Літературної премії імені Володимира Сосюри.

Помер А. П. Мʼястківський у 2003-му році.

По собі Андрій Пилипович М’ястківський залишив величезний рукописний спадок у товстих зошитах, який ще потрібно належним чином систематизувати, вивчити й опублікувати.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: січень, 2025