12 квітня народився Мирослав Володимирович Попович
Український філософ та політичний діяч, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка (2001), доктор філософських наук, голова та президент Філософського товариства України, директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (2001-2018), один із засновників Народного руху України Мирослав Володимирович Попович народився в місті Ізяслав, в родині вчителів-філологів.
Мирослав Володимирович закінчив філософський факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Знав англійську, французьку, німецьку, чеську, польську. Працював вчителем історії, а згодом директором середньої школи в с. Золотий Потік Тернопільської області.
З 1956 р. все життя М. В. Поповича було пов’язано з Інститутом філософії АН України (нині Інститут філософії імені Г. С. Сковороди), де він закінчив аспірантуру та захистив кандидатську дисертацію за темою «Ірраціоналізм у сучасній французькій філософії» та докторську дисертацію докторську дисертацію «Філософський аналіз мови науки».
У 1974 р. став професором, у 2003 отримав звання академіка НАН України.
Завдяки Мирославу Володимировичу у Києві проведено більшість Всесоюзних симпозіумів, виступав організатором міжнародних конгресів.
З 1989 р. працював в Демократичній платформі, був головою першого Київського осередку Народного Руху. Був активним учасником ініціативної групи «Першого грудня», що відіграла значну роль у виникненні та ідейній спрямованості Революції Гідності. Група видала декларацію, які містить базові принципи для об’єднання українського народу, та Хартію Вільної Людини, яка відтворює життєві орієнтири для нашого суспільства.
Науковий доробок вченого ‒ понад 300 наукових праць, серед яких 10 індивідуальних монографій. Праці Мирослава Володимировича Поповича присвячені проблемам логіки, методології та філософії науки, філософії й історії культури. Серед них монографії: «О философском анализе языка науки» (1966), «Логіка і наукове пізнання» (1971), «Философские вопросы семантики» (1975), «Очерк истории логических идей в культурно-историческом контексте» (1979), «Григорій Сковорода» (1984, у співавторстві), «Мировозрение древних словян» (1985), «Микола Гоголь» (1989), «Україна і Європа: праві і ліві» (1996), «Раціональність і виміри людського буття» (1997), «Червоне століття» (2005), «Бути людиною» (2011).
Великий суспільний резонанс мала фундаментальна праця Мирослава Володимировича «Нариси історії української культури» (1999), яка витримала два видання. У 2001 р. книга була відзначена Національною премією України імені Тараса Шевченка. В книзі зображено процес розвитку української культури від найдавніших часів до сьогодення на фоні індоєвропейської та слов'янської міфології.
М. В. Попович був багатогранною, яскравою особистістю, із розмаїттям інтересів, захоплень, людських контактів, сфер діяльності.
Протягом життя вчений отримав багато нагород включно з Орденом князя Ярослава Мудрого, Орденом «За інтелектуальну відвагу» та французьким Орденом «Почесного легіону», золотою медаллю ім. В. І. Вернадського НАН України У 2001 р. став лауреатом Шевченківської премії.
Помер після операції на серці 10 лютого 2018 року у Києві на 88 році життя. Прощальна церемонія відбулася 13 лютого 2018 року у Великому конференц-залі Національної академії наук України. Був похований 13 лютого на Байковому кладовищі.
8 вересня 2022 року вулицю Семашка у Святошинському районі Києва, на якій проживав філософ, було перейменовано на вулицю Мирослава Поповича.
Указом Президента України № 32/2018 від 14 лютого 2018 року, Поповича Мирослава Володимировича за визначні заслуги перед Україною посмертно нагороджено Орденом Свободи.
28 січня 2022 року ім'я Мирослава Поповича присвоєно Ізяславському ліцею № 1.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел