4 листопада  народився Олександр Анастасійович Неприцький-Грановський

Після навчання в Білокриницькій сільськогосподарській школі, працював агрономом у м. Коршів (Луцький район). Отримавши атестат про середню спеціальну освіту, поїхав до Києва здобувати вищу. Влаштувався працювати до видавництва Йогансена експедитором «Південноросійського видавництва», потім бухгалтером і згодом коректором. Займався цікавою роботою над підготовкою до випуску вимріяного багатьма нецензурованого «Кобзаря» Тараса Шевченка. А ще заробляв гроші на сплату навчання та на видання власної збірки. Вчився у Київському комерційному інституті Довнар-Запольського, студіював економіку, право, історію, літературу, мистецтво, французьку. До того ще брав уроки малярства (до якого теж мав неабиякий хист) у відомого художника академіка Т. Сафонова. А ще Олександр з головою занурився у суспільно-політичне життя Києва. Вступив до Українського клубу, який очолював Микола Лисенко, також їздив із доповідями по прилеглих до Києва селах як член Етнографічно-художньої комісії, що діяла під керівництвом Олени Пчілки. Він друкувався вже у багатьох періодичних виданнях: «Дзвін», «Сяйво», «Сіяч». А з 1909 р., коли П. Багацький започаткував видання часопису «Українська хата», Олександр співпрацював з ним. Довкола цього журналу одразу згуртувалась найталановитіша молодь: Микола Вороний, Борис Грінченко, Олена Журлива, Максим Рильський, Павло Тичина та інші. О. Неприцький-Грановський, який входив до складу редакції, друкувався майже в кожному номері.

У 1910 році О. Неприцький-Грановський опублікував свій перший збірник поезій «Пелюстки надій», наступного року – збірку «Намистечко сліз», далі – збірку «Акорди». Молодий волинянин був членом «Просвіти», друкувався в «Українській хаті», привозив літературу з Галичини, що породило увагу й особливу любов поліції. Через це довелося на три місяці виїхати в гості до М. Шаповала (український політик і громадський діяч) на Полтавщину, а потім нелегально перейти кордон імперії. 1913 р. став для Олександра Анастасійовича роком прощання з отчою землею назавжди. Після багатьох поневірянь українець прибув на американський континент, сподіваючись, що ненадовго.

Взяв із собою найдорожче: власні збірки, Біблію, комплект випусків «Української хати», сорочку, вишиту сестрою, три рушники з чудовими орнаментами (до речі все це збереглося!). Заручився листом до американських українців, попрощався з батьками і через Броди, Львів, Відень, ряд країн Європи добрався до Голландії, звідки ще два тижні пароплавом, і прибув до Нью-Йорка. Першим його закордонним заробітком був гонорар за статтю про похорон Миколи Лисенка, хоч вона вийшла під псевдонімом (Олександр Авратинський), та друзі здогадалися, хто писав. Потім було надруковане оповідання «За море», за що сплатили аж 25 доларів. Але ні літературним, ні малярським трудом прогодуватися не сподівався, отож треба було опанувати англійську і вчитися, набуваючи вищу освіту. Оскільки мав атестат сільськогосподарської школи, то вибір склався сам собою.

Тяжкою фізичною працею (Олександр працював на золотих копальнях) заробляв, відкладаючи гроші на навчання у коледжі, після закінчення якого став учителем біології та вирішив присвятити себе ентомології – науці про комах. Під час першої світової офіцер Грановський побував у Франції. По війні слухав лекції в Сорбонні та закінчив Паризький університет; був дійсним членом Міжнародної Вільної АН (Франція).

Після повернення до Америки займався науковими дослідженнями, а 1925 р. у Вісконсинському університеті здобув ступінь доктора філософії в галузі біологічних наук. Так з'явився перший український професор у США. Олександр Грановський читав лекції в університеті Вісконсин, 26 років у Сент Пол, Міннесота. У 1930 р. О. Грановського запросили на посаду професора ентомології й економічної зоології до найбільшого в США університету – Міннесотського. Там він розгорнув широкі наукові дослідження практично в усіх ділянках ентомології, вивчаючи як корисних, так і особливо шкідливих комах, які спричиняють хвороби та смерть мільйонів людей, втрати врожаїв, нищать ліси та посіви. Вчений зібрав і систематизував велику, понад 30 тисяч, колекцію комах-паразитів, виявив 3 нових види попелиці, названі його іменем.

У 1945 р. у складі американських українців він брав участь в установчій конференції ООН у Сан-Франциско, двічі був делегований в ЮНЕСКО, обраний до Політичної Ради Українського Конгресового Комітету Америки.

Яким був Олександр Грановський для оточення? Скромним, працьовитим волиняком і діловитим практичним американцем одночасно – українським американцем. «Це була людина з великої літери, високого громадянського обов’язку, віддана науці, віддана українській справі...». Він видав 7 томів поезії, написав понад 300 наукових праць, зібрав 3 тисячі українських писанок. Був членом багатьох академії наук у різних країнах Америки і Європи, членом НТШ. Залишив у спадок українцям діаспори велику бібліотеку й архів (понад 10 тисяч томів матеріалів і документів). Вірна дружина-англійка Ірена завдяки чоловікові прилучилася до української традиції, хоч писала про неї англійською. Вся ж родина Неприцьких-Грановських завдяки енергійному чоловіку і батькові була популяризатором українського народного одягу й мистецтва в США.

Останнім коханням О. Грановського була Оксана Лятуринська. Саме він допоміг поетці княжої емалі втекти від більшовиків із Праги, сприяв її облаштуванню в Міннесоті. За два місяці до смерті, в листі до брата Сергія у 1976 р. він наголошував: «Якби Україна нині була вільною державою, вона відігравала б велику роль у світі і з нею світ би рахувався та до неї прислухався. Це була б Нова Америка в Європі. Я вірю, що такі мрії ще здійсняться, хоч, може, не за наших часів. Я вірю в поступ людини...». До останнього дня вчений був переконаним прихильником української незалежності.

Помер Олександр Неприцький-Грановський у день свого народження в Сан-Паулу у віці 89 років, його творча спадщина повертається в Україну головним чином завдяки зусиллям дослідника із Кременця Гаврила Чернихівського.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел