Embedded Files
«За всяку ціну ми мусимо вивести нашу літературу на широку європейську арену.» Микола Хвильовий «Листи»
Микола Хвильовий – знакова постать в літературному процесі 20-х років ХХ століття. Проте історичні та суспільні перипетії, що привели до особистої трагедії митця, зумовили складність вивчення його творчості. Більше ніж п'ятдесят років в Україні ім'я письменника замовчувалося, а в 30-80-ті роки дослідження творчості Хвильового було можливим лише на еміграції. Та справжнє повернення Хвильового до української спільноти відбулося з демократизацією суспільства та зі здобуттям української державності, коли М. Хвильовий разом з плеядою митців «Розстріляного відродження» опинився в центрі уваги нової генерації дослідників.
Український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози Микола Хвильовий [справж. – Микола Григорович Фітільов] народився 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Харківщині (нині Сумська область). Освіту здобув у Богодухівській гімназії. Служив рядовим у 325-му Царському полку, разом з полком побував у Галичині, Польщі, на Буковині та в Румунії. У 1916 році був переведений у 9-ту хімічну команду, а в 1917 році перебував на румунському фронті. У квітні 1919 року вступив до КП(б)У. Очолював Особовий відділ 13-ї армії, працював в Богодухові в освітній сфері.
У 1921 році Микола Григорович переїжджає до Харкова та розпочинає свою літературну діяльність. Микола Хвильовий одразу опинився в осередку українського літературного життя, де активно заявив про себе як один з організаторів літературно-художнього процесу, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій. Уже влітку 1921 року окремим виданням вийшла поема Миколи Хвильового «В електричний вік», а в листопаді того ж року – збірник «Жовтень».
З початку 20-х років літературна популярність Миколи Хвильового починає зростати стрімкими темпами. Його твори постійно друкуються в періодичній пресі. Окремими виданнями виходять збірки його поезій «Молодість» (1921) та «Досвітні симфонії» (1922). Тоді ж письменник виступає з прозовими творами. Вони спочатку з’являються в періодичних виданнях, а незабаром виходить збірка новел «Сині етюди» (1923).
Новий етап у творчості Миколи Хвильового розпочався з 1925 року, коли за його ініціативою було засноване літературно-мистецьке угруповання ВАПЛІТЕ («Вільна академія пролетарської літератури», 1926-1928). Ця організація об'єднала найбільш відомих українських письменників, які на той час жили в Харкові, – П. Тичину, Ю. Яновського, М. Бажана, О. Довженка, Ю. Смолича, П. Панча та ін. У період ВАПЛІТЕ Микола Хвильовий написав такі відомі твори, як «Мати», «Арабески», «Повість про санаторійну зону», «Сентиментальна історія». Памфлети Миколи Хвильового «Камо грядеши?» (1925), «Україна чи Малоросія?» (1926, надрукований лише у 1990 р.). «Думки проти течії» (1926), «Апологети писаризму» (1926) відстоювали національні пріоритети в політиці та культурі, рух України до Європи й закликали позбутися психологічної залежності від Москви, що розглядалось як гарантія відродження української державності.
Миколу Хвильового звинувачували в антипартійності, «українському буржуазному націоналізмі», «намаганні відірвати українську культуру та літературу від культури російської». В атмосфері шаленого цькування, на знак протесту проти голодомору 1932–1933 рр. та арешту свого приятеля і соратника Михайла Ялового, що стало початком нової хвилі масових репресій проти української творчої інтелігенції, 13 травня 1933 року Микола Хвильовий покінчив життя самогубством.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Page updated
Google Sites
Report abuse