Embedded Files
«Із Стешенком приємно було працювати. Це був молодий, розумний діяч, на формальний бік справи звертав він мало уваги, але певно й рішуче дотримувався гасла: негайна українізація народної освіти, усіх шкіл й усіх шкільних установ». Із спогадів Софії Русової.
Український поет, перекладач, перший міністр освіти УНР Іван Матвійович Стешенко народився 24 червня 1873 р. в Полтаві в багатодітній сім'ї. Його батько був відставним унтер‑офіцером, колишнім кріпаком князів Кочубеїв. Мати походила з роду дрібних полтавських міщан. І хоча сім’я була великою (4 сини і 5 дочок), батьки прагнули дати дітям ґрунтовну освіту.
У 1882 р. вступив до Полтавської класичної гімназії, а в 1892 р. ‒ на історико-філологічний факультет Київського університету. Викладав у Фундуклеївській жіночій гімназії, пізніше – у Фребелівському інституті, Музично-драматичній школі Миколи Лисенка, на Вищих жіночих курсах. В цей час він повною мірою розкрив свої здібності до літератури, історії, іноземних мов, які проявилися ще в гімназії. Спочатку писав вірші російською, а потім українською мовами, написав поему «Мазепа» і видав збірки поезій «Хуторні сонети» та «Степові мотиви». Вільно володів французькою, німецькою, іспанською, італійською, багатьма слов'янськими мовами, перекладав Овідія, Байрона, Беранже, Шиллера, Пушкіна, досліджував творчість Котляревського, Коцюбинського, Старицького, Мирного, Стефаника і Шевченка. Входив до гуртка «Плеяда».
Разом із Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським та іншими діячами в 1896 році заснував у Києві групу «Українська соціал-демократія».
У 1897 році був заарештований за участь у студентських акціях протесту, викликаних самогубством чернігівки-народниці Марії Вітрової, яка не витримала знущань жандармів у Петропавлівській фортеці-в’язниці та вчинила самоспалення. У Лук'янівську тюрму за участь у цих акціях потрапила і дочка Михайла Старицького Оксана. У в’язниці між ними спалахнули почуття і молоді люди дали одне одному слово одружитися, щойно Стешенко вийде на волю. З в’язниці Івана Стешенка випустили із «вовчим білетом» і забороною займатися викладацькою діяльністю та проживати в університетських чи губернських містах. Подружжя оселилося на хуторі Марії Заньковецької та Миколи Садовського, де розпочало роботу над упорядкуванням словника української мови.
З послабленням цензурних і політичних утисків Іван Стешенко повертається до активного громадського життя. У 1903 році стає секретарем Правління Київського «Литературно-артистического общества». Працює в редакції українського літературного альманаху «Нова Рада», разом з однодумцями засновує гумористичний журнал «Шершень», а після його заборони ‒ разом з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Володимиром Самійленком, Людмилою Старицькою-Черняхівською, Максимом Славинським та іншими видають журнал «Ґедзь».
У 1917 році Іван Стешенко разом з однодумцями започатковує «Товариство шкільної освіти» і стає його керівником. Після створення Центральної Ради він входить до шкільної та очолює редакційну комісії Ради, а 26 червня 1917 року призначають Генеральним Секретарем освіти, входить до Першого Генерального Секретаріату Української Центральної Ради. На цій посаді береться за українізацію освіти в Україні. Одним із його проєктів, яким так і не судилося бути втіленим через брак вчителів та постійні воєнні дії, була організація селянських гімназій. Був фундатором Українського Народного Університету (УНУ) та Академії Мистецтв.
30 липня 1918 року Іван Стешенко був вбитий у Полтаві невідомими злочинцями.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Page updated
Google Sites
Report abuse