3 квітня народився Олесь Терентійович Гончар
Український письменник, громадський діяч, літературний критик, Герой України Олесь Терентійович Гончар (при народженні – Олександр Терентійович Біличенко) народився 3 квітня 1918 року у робітничому селищі Ломівка на околиці Катеринослава (нині Дніпро) в селянській родині. У 1921 році матір Олександра померла, хлопець переїхав до батьків матері в село Суха на Полтавщину.
У долі письменника відбилася доля країни. Митець і його слово пройшли великі випробування. Кожен життєвий етап Олеся Гончара припав з вирішальним етапом у долі країни.
У 8 років Сашко пішов до Сухівської трудової школи де його записали під прізвищем, що належало материнській рідні ‒ Гончар. У 1933 році підлітком влаштувався кореспондентом районної газети, яка згодом направила його до харківського технікуму журналістики. Після закінчення працював учителем у селі Мануйлівка, згодом ‒ в обласній молодіжній газеті «Ленінська зміна». У 1938 році Олесь Гончар став студентом філологічного факультету Харківського університету. На першому курсі написав оповідання «Черешні цвітуть», яке опублікували в журналі «Радянська література», а у 1941 році за оповідання «Орля» отримав свою першу премію.
З 1818 У 1941 році в лавах студентського батальйону Олесь Гончар пішов добровольцем на фронт. Потрапив у полон, звідки втік у 1943 році й повернувся захищати свою Батьківщину у складі Червоної Армії. Отримав два поранення, був нагороджений орденами «Слави» і «Червоної Зірки», трьома медалями «За відвагу», медаллю «За оборону Києва».
У грудні 1945 р. демобілізувався й оселився у старшої сестри в тодішньому Дніпропетровську (нині Дніпро), почав літературну роботу. Відновив навчання на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. У 1946 р. працював асистентом кафедри української літератури цього університету, переїхав до Києва, вступив до аспірантури Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка АН України, почав професійну літературну діяльність, в журналі «Україна» надрукував романтичне оповідання «Модри Камень».
Творче визнання прийшло до письменника з першим же його твором. Перша книжка «Альпи» із трилогії «Прапороносці» вийшла в 1946 році у журналі «Вітчизна». Тема війни не полишала митця. Восени 1948 року світ побачила остання книга трилогії «Прапороносці» – «Злата Прага». Протягом 1949 ‒ 1960 рр. у світ вийшла низка творів Олеся Гончара на воєнну тематику: «Земля гуде», «Партизанська іскра», «Людина і зброя». У цей період письменник працював над творами сучасної та історичної тематики (збірки «Південь», «Дорога за хмари», повісті «Микита Братусь», «Щоб світився вогник», романи «Таврія», «Перекоп», «Тронка» та ін.). У 1968 році вийшов друком роман «Собор», але невдовзі був вилучений з літературного процесу.
У 1959 ‒ 1971 pр. Олесь Гончар керував Спілкою письменників України. За роман «Людина і зброя» в 1960-му році був нагороджений Державною премією імені Т. Шевченка. Опублікував романи «Циклон» (1970), «Бригантина»(1973), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), у 1989 р. – повісті «Далекі вогнища», «Спогад про океан», новели «Корида», «Чорний яр», «Двоє вночі».
Працю на ниві художньої прози Олесь Гончар постійно поєднував з літературно-критичною творчістю. Почавши ще в студентські роки з досліджень поетики М. Коцюбинського і В. Стефаника, він згодом створив десятки статей, які вже публікувалися в трьох окремих книгах («Про наше письменство», 1972; «О тех, кто дорог», 1978; «Письменницькі роздуми», 1980) та входили частково до шеститомного зібрання творів письменника. Твори Олеся Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і закордонними майстрами слова.
Отримав звання Героя Соціалістичної праці. Член ЦК КПУ в 1960 ‒1966 і в 1971 ‒ 1990 роках. Був депутатом Верховної Ради СРСР 6 ‒ 11-го скликань. У 1978 році Олеся Гончара обрано академіком АН УРСР. У 1992 році Олесю Гончару присвоєно почесний ступінь доктора Альбертського університету (Канада). У 1993 році Міжнародний біографічний центр у Кембриджі (Англія) визнав Олеся Гончара «Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років».
Помер 14 липня 1995 року.
Указом Президента України Віктора Ющенка № 1106/2005 від 14 липня 2005 року за самовіддане служіння Україні на ниві літератури, значний особистий внесок у національне та духовне відродження незалежної Української держави, утвердження ідеалів правди, людської гідності та добра письменнику Олександру (Олесю) Терентійовичу Гончару посмертно надано звання Героя України з відзначенням ордена Держави.
У 2016 р. Український інститут національної пам’яті вніс О. Т. Гончара, який тримав біль пережитого у серці та збагачував українську літературу, у перелік проєкту «Незламні».
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел.