Embedded Files
«Анатолій Давидов – письменник своєї землі, а отже, свого кореня і нев'янучої гілки. Йому близьке і дороге те, повз чого проходить людина байдужа, з холодним серцем, порожньою душею. Таким людям письменник нагадує : подивіться навколо себе, погляньте під ноги, не минайте ні роси, ні краси. Обережно ступайте по цій теплій і сивій одвіку, прабатьківській землі». Михайло Стельмах.
Письменник, педагог, біолог, лауреат премій імені Лесі Українки, ім. О. Пчілки, заслужений працівник культури України Анатолій Іванович Давидов народився 8 лютого 1938 року в селі Бочки біля Конотопа на Сумщині в родині сільських вчителів. Не встиг зіп’ятись на ноги, як у 1940 році батько пішов служити до Червоної Армії. А тут і Друга світова війна ступила на поріг, до села наближалися фашисти. Марія Іванівна забрала дітей і рушила до своєї матері в село Великий Самбір – в рідному гурті легше пережити лихоліття.
Коли восени 1943 р. по-весняному загриміли визвольні громи, Марія Іванівна взяла дітей, і повернулася додому. Йшли 40 кілометрів, бачили спалені хати з чорними коминами, розтрощені німецькі танки, сахалися вбитих людей на узбіччі. Той важкий шлях боляче й пронизливо відлунить в оповіданні «Буслик».
Ще в дитинстві хлопчик задивлявся на чудесні дива природи, його приваблювали її таємниці – дуже хотілося до їхньої розгадки хоч би наблизитись. А ще дуже любив батьків, із захопленням сприймав їхню таку важку, але й солодку вчительську працю. Анатолій Давидов за освітою природознавець, педагог. Це врешті й визначило коло його письменницьких уподобань. Після закінчення в 1960 р. Ніжинського педінституту працював учителем біології. Молодий вчитель навчав дітей чути голос природи та берегти її.
Анатолій Іванович почав друкуватися від 1961 р. У мандрах з дітьми рідним краєм і народжувалися книжки: «Ширшає виднокруг», «Сонячні вершники», «Експедиція «Сунична». Автор закликав юних читачів зрозуміти й щиро полюбити рідний край, для цього не обов'язково мандрувати кудись далеко, треба уважно придивитися довкола себе, до того невеликого шматочка землі біля рідної хати, річки, поля і лісу.
Деякий час був на комсомольській, партійній роботі. Далі присвятив себе літературній діяльності: завідував відділом природознавства у журналі «Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім – директором видавництва «Молодь». Працюючи в редакціях цих журналів пропагував дуже потрібну тему – взаємодія людини та природи. Письменник бив тривогу, виносив свій біль і занепокоєння у молодіжну аудиторію, на юного читача. Згодом з'явилась книга «Знай, люби, бережи» про важливу наукову проблему – створення Червоної книги України. На її сторінках з глибоким знанням, по-людськи схвильовано А. Давидов змалював птахів, звірів, рослин, що потрапили до Червоної книги. Анатолій Іванович писав і про Другу світову війну, про дітей, про дорослих. Але всі вони якимось чином зачіпають тему природи, любові до землі, захисту світу від варварства «перетворювачів» природи. Серед них книги: «Без креслень і кельми», «Скарб», «Голубий патруль», «Не так вже й тісно на Землі».
У 1987 р. за збірку оповідань «Сонечко спить у дзвониках» письменникові було присуджено літературну премію імені Лесі Українки. Повість «Цілющий камінь» відзначена премією імені Олени Пчілки (1997).
На жаль, доля судила А. І. Давидову короткий вік – 64 роки життя. 5 січня 2002 року Анатолій Іванович Давидов пішов у вічність. Він залишив у творах свою синівську любов до рідної української землі, свої заповітні слова: знай, люби, бережи.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Створено: лютий, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse