Видатний вчений у галузі землеробської механіки, академік Української академії аграрних наук, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор технічних наук, професор Петро Мефодійович Василенко народився 17 жовтня 1900 року в селі Мигія, Первомайського району, Миколаївської області в багатодітній родині. Петро Василенко пройшов нелегкий, складний і разом з тим яскравий, сповнений плідної праці, творчих задумів, ідей, наукових досягнень шлях від учня чотирирічної школи (1907-1911 рр.) до знаного у нашій країні та за її межами видатного науковця, академіка.
Після закінчення у 1919 році Ольгінсько-Скаржинського сільськогосподарського училища 1-го розряду працював інструктором з питань сільського господарства. Восени 1920 році направлений на навчання до Мигійського сільськогосподарського і кооперативного технікуму, який на той проміжок часу мав статус вищого навчального закладу. Після його закінчення отримав посвідчення агронома-рільника. У 1932 році посвідчення замінено на свідоцтво про закінчення Луганського сільськогосподарського інституту (нині – Луганський національний аграрний університет). Протягом 1923-1928 років працює викладачем землеробства і сільськогосподарського машинознавства у Межиріцькій середній сільськогосподарській школі. У 1929 році Петро Василенко поступив в аспірантуру на кафедру сільськогосподарської механіки при Головному управлінні науки Наркомату освіти УСРР.
Після закінчення аспірантури у 1932 році протягом п'яти місяців завідував кафедрою механізації сільського господарства Житомирського сільськогосподарського інституту (нині ‒ Поліський національний університет). Того ж року Петро Василенко повертається до Києва, де обіймає посади ‒ доцента Інженерно-економічного інституту (1932-1934 рр.) та доцента Інституту ґрунтознавства при Київському сільськогосподарському інституті (1934–1935 рр.), а за сумісництвом ‒ асистента (1932-1933 рр.), доцента (1933-1935 рр.), завідувача кафедри сільськогосподарських машин (1935-1941 рр., 1944-1962 рр.) Київського інституту механізації та електрифікації сільського господарства, який згодом був об'єднаний з Київським сільськогосподарським інститутом. У 1944-1946 роках завідував відділом Інституту машинознавства і сільськогосподарської механіки АН УРСР.
У 1937 році Петру Мефодійовичу Василенку присуджено науковий ступінь кандидата технічних наук без захисту дисертації на основі опублікованих наукових праць, а у 1947 р. він захистив докторську дисертацію на тему «Теорія руху частинок по шорстких поверхнях сільськогосподарських машин» на спеціалізованій вченій раді Московського інституту механізації та електрифікації сільського господарства. У 1949 році йому присвоєно науковий ступінь доктора технічних наук і вчене звання професора.
Протягом 1957-1962 рр. Петро Мефодійович обіймав посаду академіка-секретаря відділення механізації та електрифікації сільського господарства Української академії сільськогосподарських наук. З 1962 року і до самої смерті був професором-консультантом кафедри сільськогосподарських машин Київського сільськогосподарського інституту.
Петро Мефодійович Василенко створив наукову школу із землеробської механіки в Україні. Під його керівництвом підготовлено більше як 60 кандидатів і 7 докторів технічних наук. Є автором більше як 200 наукових статей, низки фундаментальних праць з теорії розрахунку і проєктування сільськогосподарських машин. Його наукові праці опубліковані у Болгарії, Словаччині, Румунії, Франції, Китаї, США.
Фундаментальні монографії «Культиватори», «Теория движения частицы по шероховатым поверхностям сельскохозяйственных машин», «Универсальные математические модели функционирования машинных агрегатов и их применения», «Введение в земледельческую механику», «Основи научних исследований» зробили значний внесок у розробку машин з механізації сільського господарства та розвиток методів дослідження сільськогосподарської техніки.
Особливої уваги заслуговує наукова монографія Петра Василенка «Автоматизация процессов сельскохозяйственного производства», яка увійшла у Міжнародний фонд ООН і за її допомогою Міжнародна економічна комісія ООН оцінювала стан автоматизації процесів сільськогосподарського виробництва в різних країнах світу. Американські вчені при розробці «Лунохода» користувалися працею Петра Мефодійовича Василенка «Теория качения колеса со следом».
З 1939 року П. М. Василенко ‒ член-кореспондент АН УРСР, у 1956 році на загальних зборах ВАСГНІЛ його обрали академіком Відділення механізації та електрифікації сільського господарства. 28 грудня 1991 року був обраний дійсним членом (академіком) Української академії аграрних наук зі спеціальності «Механіка машин» відділення механізації і електрифікації.
За видатні розробки проблем землеробської механіки, механізації і електрифікації сільського господарства Постановою Президії ВАСГНІЛ від 07.12.1977 р. Петру Мефодійовичу Василенку була присуджена Золота медаль ім. В. П. Горячкіна, він відзначений також урядовими нагородами, а Американський Біографічний Інститут (АВІ) у 1998 році нагородив його Золотою медаллю «Людина другого тисячоліття».
Академік Петро Мефодійович Василенко залишив після себе величезний науковий скарб, яким ще тривалий час у третьому тисячолітті будуть користуватися вчені та інженери у галузі механізації сільського господарства, його творчий шлях гідний наслідування теперішньому і прийдешнім поколінням. Його ім'я ввійшло у книгу під назвою «700 біографій найвидатніших людей XX століття».
Помер Петро Мефодійович Василенко 21 квітня 1999 року в Києві. Похований у с. Новосілки (околиця м. Києва).
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел