30 квітня народилася Олександра Яківна Єфименко
Українська історикиня й етнографиня, перша у Російській імперії жінка, що здобула докторський ступінь і звання професора історії (1910), авторка блискучих підручників з історії України, активна діячка харківської Громади Олександра Яківна Єфименко (до шлюбу Ставровська) народилася 30 квітня 1848 року в селі Варзуга на Кольському півострові, неподалік узбережжя Білого моря, у багатодітній родині. Батько перебував на державній службі в чині колезького асесора, що давав право на особисте дворянство (без можливості успадкування дітьми).
Родина жила дуже скромно. У 15-річному віці Олександра Єфименко закінчила жіночу гімназію в Архангельську, що дало змогу працювати домашньою вчителькою. Зовсім юною, вчителька Олександра Ставровська зустріла політичного засланця з України, етнографа Петра Єфименка, який перебував на засланні через участь у Харківському таємному товаристві. 1870 р. Олександра і Петро побралися. Одружившись із неблагонадійним громадянином імперії, жінка не мала права продовжувати викладацьку діяльність і зосередилася на роботі в архівах, а згодом й активно друкувалася.
Під впливом чоловіка Олександра Єфименко стала ґрунтовно займатися етнографією та історією. Перші її праці були присвячені традиційній культурі корінних народів Архангельської губернії. Паралельно дослідниця писала оповідання для дітей.
Наприкінці 1870-х родина Єфименків переїхала до України – спочатку до Чернігова, потім до Харкова. Саме в столиці Слобожанщини Олександра Єфименко реалізувала себе як дослідниця історії України.
Історія України стала фахом і пристрастю Олександри Єфименко. Своїм учителем вона вважала корифея вітчизняної історіографії, одного з фундаторів київської Старої громади та громадівського руху загалом Володимира Антоновича.
Олександра Єфименко активно співпрацювала з історико-філологічним товариством при Харківському університеті та часописом «Киевская старина», підтримувала дружні стосунки з такими видатними вченими, як історик Д. Багалій і мовознавець О. Потебня.
На сторінках різних видань вона неодноразово зверталася до російського уряду з вимогою скасувати Валуєвський циркуляр і Емський акт, запровадити в школах навчання українською мовою.
Понад сорок років Єфименко присвятила дослідженню історичного минулого українського народу.
Головна праця її життя – двотомна «Історія українського народу» (1906), яка охоплювала події від найдавніших часів до 19 ст. і була розрахована на широкий читацький загал. Праця написана на ґрунті народницького підходу до історичних явищ з використанням документальних джерел.
Найважливіші публікації Олександри Єфименко з історії України ‒ «Копні суди в Лівобережній Україні» (1888), «Архієрейський подарунок» (1888), «Дванадцять пунктів Вельямінова» (1889), «Бідування євреїв у Південній Русі XIX ст.» (1889), «Малоруське дворянство і його доля» (1891), «Нариси історії Правобережної України» (1894-1895). Робота Олександри Єфименко зайняла перше місце в конкурсі на найкращий підручник з історії України (1896). Єфименко також написала «Елементарний підручник російської історії», який витримав два видання. Остання праця ‒ «Початковий підручник українсько-московської історії», виданий у 1919 р., вже після смерті дослідниці.
Вивчала Єфименко і культуру України.
Олександра Єфименко відома також як діячка жіночого руху. Вона виступала за зрівняння жінок у правах із чоловіками, заснувала «Товариство трудящих жінок», співпрацювала зі Всеросійською лігою рівноправ'я жінок.
У 1910 р. Харківський університет за ініціативою Дмитра Багалія присудив Олександрі Яківні науковий ступінь почесного доктора історії.
Діти Олександри та Петра Єфименків також були відомими людьми. Донька Тетяна зажила слави як поетеса «срібної доби» та авторка оповідань для дітей. Син Петро став видатним археологом і етнографом, дослідником доби палеоліту і слов'янських старожитностей.
Життя Олександри Єфименко трагічно обірвалося за часів революції.
18 грудня 1918 р. вона разом із донькою Тетяною загинула внаслідок розбійного нападу на хутір Любочка (нині село Верхня Писарівка Вовчанського району Харківської області).
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел