18 січня народився Іван Сидорович Їжакевич

Закінчивши Лаврську іконописну школу, вступає 1882 року до рисувальної школи Миколи Мурашка. Вчитель відразу оцінив доробки Івана і запропонував стати репетитором і одночасно навчатися. У той час найбільш здібних її вихованців – з-поміж них і Їжакевича – було залучено до реставраційних робіт у Кирилівській церкві ХІІ століття. Там відбулося знайомство Івана з Михайлом Врубелем, який порадив продовжувати навчання в Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі (1884 р.). Не маючи коштів, щоб стати студентом Іван одержує дозвіл стати слухачем курсу Іллі Рєпіна, хоча у період навчання він неодноразово заохочувався різноманітними нагородами та навіть одержав Малу срібну медаль. Через постійну нестачу коштів, у 1888 році молодий художник був змушений залишити навчання, просивши Академію видати йому свідоцтво на право викладати малювання, однак це питання було вирішено лише через 7 років.

Життя у Петербурзі стало для Івана Сидоровича Їжакевича складним випробуванням, особливо через матеріальну скруту, проте він не впадав у відчай, влаштувавшись на роботу ілюстратором щоденного часопису «Нива», з яким він надалі працюватиме майже 29 років. У цей період з'являються ілюстрації на побутові сюжети та колоритні краєвиди: «Біля криниці», «Вітряки за селом», «Мати йде», «Сільська ковзанка» та багато інших, які привертають увагу до творчості художника. Згодом його твори все частіше з’являтимуться і в інших популярних виданнях. Саме для журналу «Нива» художник створив свої перші ілюстрації до поем Тараса Шевченка «Причинна», «Гайдамаки» та «Катерина».

На початку 1900-х років, Іван Їжакевич, після раптової смерті дружини та сина, кардинально змінює усе подальше життя. Відомий митець повертається до Києва, де реалізує себе як відомий майстер монументального живопису. У цей період він створює унікальні розписи багатьох Київських храмів.

Після 1917 року І.С. Їжакевич ілюструє українські читанки, букварі, пише картини для українських музеїв. Вершиною його творчості стали  малюнки  до ювілейного видання «Кобзаря» 1939 року. Під час Другої світової війни масово відкривалися церкви, ряд мистців почав працювати над розписами храмів. Після понад 20-літньої перерви повертається до іконопису і його патріарх Іван Їжакевич. У 1942 році  мистець виконав на замовлення архієпископа Чигиринського УАПЦ Никанора (Абрамовича)  образи Спасителя і Божої Матері в українському стилі. З них були видрукувані копії на папері; пізніше друкувались вони й на еміграції в Німеччині.

Як відзначають дослідники творчості художника, усі Святі з його картин завжди були персоніфіковані: часто Іван Їжакевич зображав на фресках людей, яких знав змалку. У Трапезній церкві в образі Марка Гробокопача художник зобразив свого діда Родіона, а лик одного святих над Економічною Брамою уособлює риси дядька художника, у якого він жив в період навчання. Батько художника втілений в образі Євангеліста Матвія на розписах Покровської церкви на Подолі, а прообразом Євангеліста Луки став священник Мараховський ‒ родич художника з рідного села Вишнопіль.

Творчість Івана Їжакевича не обмежувалася лише церковним живописом та картинами. Час від часу художник брав участь у цікавих та досить несподіваних проєктах. Так, свого часу він виступив ілюстратором Дитячої Абетки та навіть малював сувенірну продукцію.

У 1934-1935 роках майстер виконав на замовлення Геологічного музею УАН 14 тематичних монументальних картин-панно «Історія землі». Для Шевченкового будинку-музею, художник малює полотна «Мені 13 минало», «Зустріч Шевченка з сестрою», «Гайдамаки в Умані», «Похорон Шевченка».

Співпрацював з видавництвами, ілюстрував твори багатьох класиків української літератури: Миколи Гоголя, Івана Франка, Лесі Українки, Григорія Квітки-Основ'яненка. Однією із цікавих робіт художника-ілюстратора стало на початку 50-х видання «Енеїди» І. Котляревського у співавторстві з учнем та другом художника Федором Коновалюком.

У роки Другої світової війни художник залишився у Києві. Попри на небезпеку, він надав притулок у своїй оселі 2 єврейським родинам.

У повоєнні роки художник розписує Свято-Покровську церкву на Подолі та Макарівський Храм на Лук’янівці.

До кінця життя художник зберігав неабияку працьовитість, бадьорість та оптимізм. Останню свою картину він почав малювати за тиждень до смерті, яка так і залишилася стояти незакінченою на мольберті художника.

Помер Іван Сидорович Їжакевич на наступний день після свого 98 дня народження ‒ 19 січня 1962 року, проживши складне довге та не менш дивовижне життя.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: січень, 2025