19 березня народилася Емма Іванівна Андієвська

Закінчила Український вільний університет за спеціальностями філософія та філологія та переїхала до Нью-Йорка, де працювала у Norcross Greeting Card Company, перевіряючи дизайн вітальних листівок.

У Нью-Йорку Е. Андієвська працювала бібліотекаркою у медичній бібліотеці разом з М. Лабунько ‒ майбутньою ректоркою Українського вільного університету.

У 1959 р. Емма Андієвська вийшла заміж за літературного критика, есеїста та письменника І. Кошелівця, з яким прожила все життя аж до смерті чоловіка. Після одруження подружжя повернулося до Німеччини у Мюнхен. Згодом вони отримали громадянство США.

У 1992 р. авторка вперше побувала в Україні. Нині письменниця живе у Мюнхені.

У власній творчості письменниця оперує тільки українською, стверджуючи, що хоче «створити українську державу в слові».

Власні поезії авторка почала друкувати у діаспорній українській пресі починаючи з 1949 р. Перша поетична збірка «Поезії» (1951) викликала захоплення літературної критики. Відтоді авторка публікувала всі свої твори під іменем Емма Андієвська.

Творчий доробок письменниці ‒ 45 поетичних і прозових книжок, 3 романи та понад 17 000 картин.

Е. Андієвська працює у стилі сюрреалізму та герметизму. Вона створила власний світ поетичних та художніх образів у високо індивідуальній манері. Філософські, духовні та містичні теми є головними у творчості мисткині. Авторка належить до важливих представників модернізму в українській літературі другої половини XX ст.

Новаторство Андієвської полягає насамперед у відхиленні від звичних норм римування. Поетеса у своїх улюблених сонетах безстрашно виходить за рамки усталених канонів: від класичної форми у них залишився тільки каркас – наявність чотирнадцяти рядків (хоча навіть тут трапляється похибка). Часто замість дієслів вірші лаконічно прошиті тире – наче запрошують читача самостійно протягнути цю нитку крізь слова, домислити дію, долучитися до поетичної вишивки. Цікавою особливістю є й консонансна рима, тобто така, що базується на приголосних. Варто згадати велику кількість архаїзмів – Емма Андієвська майстерно інкрустує свою поезію застарілою лексикою.

У творах письменниці важливим елементом є персоніфікація предметів, присвоєння їм людських рис. Окрім цього, їй притаманний глибокий культурний символізм: таким чином звичайні й буденні речі у її віршах перетворюються на уособлення цілого пласта автентики певного народу чи історичної епохи.

Емма Іванівна є також авторкою короткої прози ‒ збірки оповідань «Подорож» (1955), «Тигри» (1962), «Проблема голови» (2000), збірки «Казки Емми Андієвської» (2000) та твору «Джалапіта» (1962).

Малярський талант Е. Андієвської охарактеризований наступним чином: «Емма Андієвська не лише відома на Заході як художниця з даром оригінального творчого мислення, її малярство комунікативне, довірливо налаштоване до людей. Органічний світ Емми Андієвської привабливий. Він також надреальний, в ньому синтезується досвід європейського малярства: сила експресіоністів, поезія Шагала. Те малярство інтуїтивне. Яскраві відкриті барви, колоризм ‒ енерготворчий струмінь її творчості».

Письменниця вшанована багатьма нагородами: лауреат літературної премії Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів за «Роман про людське призначення» (1984), кавалер ордена «За інтелектуальну відвагу» незалежного культурологічного часопису «Ї» (2002), премія «Глодоський скарб» (2009). У 2001 році номінувалася на Національну премію ім. Шевченка.

Емма Андієвська член Національної спілки письменників України, українського ПЕН-клубу та Професійного об'єднання художників Баварії.

100 власних картин мисткиня передала в Чернівці для музею Емми Андієвської.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: березень, 2025