5 лютого народився Микола Васильович Шарлемань

1913 р. за дорученням товариства, Шарлемань вирушив до Харкова на першу в Росії виставку з охорони природи.

Молодий і готовий на звершення Микола Шарлемань з ентузіазмом сприйняв українську народну ідею. В цей час Микола Васильович поміщає кілька природоохоронних статей в виданнях УHР. У серпні 1918 р., за Гетьманщини, в Києві проходить з'їзд природничників Укpаїни, на якому обговорювалися і питання охорони природи. Шаpлемань – один з його організаторів і доповідачів…

1918 р. М. Шарлемань стає дійсним членом Українського Наукового Товариства, яке займалося дослідженням фауни різних регіонів України. Більша частина зібраних колекцій стала основою експозиції зоологічного музею, яким багато років керував Микола Васильович. Нині цей музей у складі національного природознавчого музею НАН України. Вчений не раз порушував питання про створення державних заповідників і заказників. За його ініціативою 1921 р. «Асканію-Нову» оголошено державним заповідником. Він був засновником та директором заповідника «Конча-Заспа» під Києвом, консультантом та організатором нового зоологічного саду в Києві. Редагував видання «Український зоологічний журнал».

У 1936 році М. В. Шарлеманю без захисту був присуджений науковий ступінь кандидата біологічних наук. Через рік він захистив докторську дисертацію за темою «Зоогеографія УРСР». У 1939 році отримав вчене звання професора за спеціальністю «прикладна зоологія».

З 1946 року працював в Управлінні у справах мисливського господарства, викладав у Київському лісогосподарському інституті.

Микола Васильович Шарлемань – один з небагатьох українських зоологів, який цінував у природі не тільки утилітарну і природничо-наукову, але й інші цінності – етичну і культурологічну.

Автор понад 300 наукових праць з питань зоології, орнітології, охорони природи. Миколі Васильовичу належить багато цінних спостережень над текстом «Слова о полку Ігоревім». Перш за все, це відомості про фауну східної частини України в ХІІ ст. В тексті «Слова…» 80 разів згадуються дикі тварини та птахи. Це згадки сокола, лебедя, качки (гоголя), орла, ворона, галки, сороки, дятла, вовка, тура, лисиці, горностая, бобра, білки, пардуса (гепарда), полоза тощо. Шарлемань зіставляє опис походу Ігоря з Іпатіївським літописом і уточнює його хронологію за фенологічними прикметами (зміни в природі). Також уточнює і час втечі Ігоря з полону (на його думку – весна) і навіть час доби, орієнтуючись на поведінку згадуваних у «Слові» птахів.

Ряд статей присвячує тлумаченню «темних місць» «Слова…» («зоря свѣт’ запала», «полозіе», «растѣкашется мислію по древу» та ін.), висловлює припущення, що Путивль в «Слові» – не однойменне місто в Сумській області, а село під Новгородом-Сіверським. Роботи Шарлеманя побудовані на прочитанні тексту «Слова» як документального опису, а не поетичного твору. Микола Васильович один з перших висунув гіпотезу, за якою автором «Слова» був сам Ігор Святославич.

Останні роки життя присвятив дослідженню тваринного та рослинного світу Київської Русі за фресками та графіті Софійського собору, що зіставляє їх із текстом «Слова о полку Ігоревім». На фресках зображено сцени полювання – яке називали ловами. В часи України-Русі полювання було традиційним заняттям князів. Подвиги на полюванні сприймались як важливі державні справи. З цього питання залишив незавершену монографію «Природа та люди Київської Русі: матеріали по краєзнавству».

Помер 29 квітня 1970 р. у віці 83 років у Києві. До останніх днів наполегливо працював над найголовнішою науковою працею свого життя – «Слово натуралиста о «Слове о полку Игореве», яку, на превеликий жаль, так і не встиг завершити.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел 

Оновлено: лютий, 2025